Усе можливе

Все трапляється

Марічка прокинулася за кілька хвилин до дзвінка будильника. Полежала, налаштовуючись на новий день, такий самий, як учора, тиждень, місяць, рік тому. Усе йшло рівно в її житті, заведеним порядком, без сюрпризів.

Хіба що кілька років тому син влаштував їй і чоловікові несподіванку. Вступив до університету й заявив, що хоче жити окремо. Я ж вона хвилювалася, відмовляла. Але він погрожував кинути навчання і піти до армії. Що робити? Змирилися, навіть допомагали з орендою. Після закінчення навчання син став працювати і відмовився від батьківської підтримки.

Марічка обережно підвелася, щоб не розбудити чоловіка, і пішла на кухню. Незабаром по квартирі поплив запах свіжозавареної кави, справжньої, а не розчинного сурогату.

Коли на кухню зайшов чоловік, пахнучи гелем для душу, на столі його чекала чашка з паруючою кавою і тарілка з бутербродами. Він не визнавав яєшні чи каш. Мовчки поснідав, так само мовчки вийшов.

“Я затримаюся, сьогодні засідання вченої ради”, — гукнув він із передпокою.
Марічка вийшла до нього, поправила краватку і комір сорочки, змахнула невидиму пилинку з плеча, немов нанесла останній, найважливіший мазок на картині. Це був свого роду ритуал, з тією лише різницею, що взимку вона поправляла на ньому шарф, а влітку — краватку.

Після його відходу Марічка привела себе до ладу, випила чаю з лимоном і сіла за ноутбук. Вона працювала вдома, перекладала статті та книги з англійської та французької.

Робота йшла легко, книга їй подобалася. Вона то й дело заглядала у словники, підбираючи точне значення слів. Її відволік телефонний дзвінок.

“Марічко Василівно, доброго дня. Це Ганна Іванівна з кафедри”, — представилися в трубку.

Почувши безколірний голос викладачки з кафедри чоловіка, Марічка миттєво уявила високу, плоскогрудНаступного дня Марічка зрозуміла, що життя завжди знаходить шлях, навіть коли здається, що всі двері зачинені.