Тайна рожевого шарфика

Рожевий шарфик

Валенти́на поховала чоловіка два роки тому. Він був на сімнадцять років старший за неї. А їй на момент знайомства виповнилося лише двадцять дев’ять.

Вона ніколи не відчувала себе бажаною серед хлопців. Скромна, домашня, уникaла клубів та шумних компаній. У школі та інституті хлопці бачили в ній лише товаришку, просили списати домашку чи лекції. А зустрічалися з гарненькими та веселими дівчатами, які не переймалися умовностями.

З Євгеном Валенти́на познайомилась на вулиці. Стояв теплий травень, цвіла черемха, молода зелень тішила око. Все це розкішшю заливало ласкаве сонце.

Вона вирішила пройтись додому пішки. Ішла, насолоджуючись погодою, прижмурюючись від сонячного блиску та безпричинно посміхаючись усім назустріч.

Навпроти йшов він — високий, привабливий чоловік у розстібнутому чорному плащі. Порівнявшись із нею, він усміхнувся та промовив:

— Гарна погода. Майже як літо. А я ось плащ надів.

— Тоді зніміть його, — відповіла Валенти́на.

Він миттєво скинув плаща, перекинувши його через руку. Чомусь вона не пішла, заворожено дивилася на нього.

— Так, справді, краще. А хочете морозива? — не чекаючи відповіді, незнайомець кинувся до кіоску. Валенти́на хотіла піти, але зважила, що це неввічливо.

Він повернувся і простягнув їй вершкове морозиво у вафельному стаканчику.

— Ой, моє улюблене, — здивувалася Валенти́на. — Як ви вгадали?

— Я теж його люблю, — відповів чоловік.

Вони йшли поруч, їли морозиво і розмовляли про все. Додому Валенти́на повернулася пізніше, ніж зазвичай. І ще й від вечері відмовилася — морозива вистачило.

— А чого в тебе очі сяють? — примружилася мати.

— Нічого не сяють, — відповіла Валенти́на, раптом почервонівши.

Наступного дня Євген подзвонив та запросив на прогулянку.

— На дворі дощ. Ви в курсі? Я парасольку не взяла, — зневірило промовила вона.

— Нічого, тоді підемо в кіно. Де ви працюєте? Я за вами заїду.

По дорозі в кіно Валенти́на дізналася, що його дружина померла рік тому. В неї був вадa серця, лікарі заборонили народжувати.

— Я дуже її любив, відсутність дітей мене не бентежила. Турбувався про неї, пилинки здував. Після її смерті ледве вижив. Думав, що доживатиму віку сам. А потім побачив вас… Розумієте, Валю…

— Валенти́но, — підправила вона.

— Ви нагадали мені її. Не зовнішністю… У вас такий же чистий погляд, як у джерела. Ви не зіпсована сучасними звичаями. Зараз це рідкість.

Коли наступного дня Валенти́на повернулася з роботи, Євген сидів із її матір’ю на кухні, пив чай. На столі стояв букет троянд.

— Донечко, а ми з Євгеном чайкуємо, — ніжно промовила мати, киваючи на знак: «Не будь дурною».

Євген був приємним чоловіком. Добре одягався, сивина в волоссі додавала йому шарму. Матері він теж сподобався. До аристократичної зовнішності вона додала квартиру, авто і високу посаду. Відсутність дітей теж зарахувала до плюсів — не доведеться ви”І коли вона пізніше, вже вдома, розгорнула той рожевий шарфик, зрозуміла — життя дарує нам несподівані зустрічі не просто так, а щоб ми навчилися знову дихати.”