Гумор та мудрість

Щоденник:

– Олесю, ти скоро? Зараз прийдуть Соломія з Тарасом, – нетерпляче сказав Андрій, зазирнувши у спальню.

– За хвилину. Одну хвилиночку, – відповіла Олеся, не відводячи погляду від дзеркала у шафі.

Вона провела помадою по губах, злегка потрясла головою, порушивши ідеальну зачіску, підправила комір сукні й тоді обернулася до чоловіка.

– Я готова, – посміхнулася вона.

– Ого! Яка ж ти в мене гарна. – Андрій підійшов і притягнув Олесю до себе.

– Обережніше, помада, – Олеся відхилила голову, поглянувши на нього ніжно, злегка лукаво.

– Олесю… – почав Андрій приглушеним голосом, але в цю мить у двері подзвонили. – Ну ось. – Він розіпняв обійми, зітхнув і піш відчиняти.

Олеся глянула у дзеркало востаннє, поправила сукню й пішла за ним.

У передпокої вже гомонів Тарас із великим букетом троянд. Поруч стояла його дружина Соломія з подарунковим пакетом.

– Де іменинниця? Чому не зустрічає гостей? – жартував Тарас, шаруджучи обгорткою. Побачивши Олесю, він зробив крок уперед. – Ну, нарешті. Олесенько, ти, як завжди, чарівна. Андрію, дивись, заберу. Дай тебе поцілую. – Тарас голосно чмокнув її в щоку й тоді вручив букет. – Бажаю тобі…

– Ну-ну, роздягайся, а тости залишмо на стіл, – втрутився Андрій.

– Андрію, знайди капці, я поставлю квіти, – сказала Олеся й пішла на кухню.

У квартирі відразу стало тісно й галасливо. Тарас тер руки перед накритим у кімнаті столом.

– Олесю, ти чарівниця. Який же бенкет! Я зараз слиною подавлюся, – трагічно зітхнув він.

– Трохи потерпи, – відповіла Олеся, заносячи вазу з трояндами. Вона поставила букет на столик біля вікна.

– Блазень, – ледве чутно прошепотіла Соломія, закинувши очі.

Олеся поклала їй руку на плече, ніби хотіла заспокоїти. У цю мить знову подзвонили у двері, і вона пішла зустрічати нових гостей.

– Це Мар’яна, а це моя сестра Олеся, – представив Максим. – Тобі, сестро, – і вручив їй букет.

– Дуже приємно, – усміхнулася Олеся. Мар’яна ледве помітно кивнула. – Вибач, капців більше немає.

– Нічого, я їй свої віддам, – сказав Максим.

Олеся здивовано подивилася на брата. Її погляд говорив: «Що між вами спільного?»

– Запрошуй до столу, сестричко, – сказав Максим, не помічаючи її питання.

У кімнаті вже всі сиділи. Андрій показав Олесі на стілець біля голови столу. Вона сіла й з подивом помітила, що Тарас із Соломією сидять окремо – по різні боки.

Андрій вже розливав чоловікам горілку, а жінкам – вино. Мар’яна сиділа прямо, холодна й байдужа. Максим поклав їй салат на тарілку, але вона, здавалося, навіть не помітила.

«Отака собі. Ніби лід. У брата були дівчата, але живі, а ця – наче стовп проковтнула…» Думки Олесі перервав Андрій. Він підняв келих, з ніжністю дивлячись на дружину.

Усі замовкли. Потім лунали дзвін келихів, брязкіт виделок…

Олеся оглянула гостей. Тарас шумно їв, хвалячи їжу й поглядаючи на Соломію. А та дивилася у тарілку, ігноруючи його. Мар’яна жувала, не зводячи очей. Максим щось шепотів їй на вухо. Андрій слідкував, щоб у всіх було вино. «Бачиш, усе добре, а ти хвилювалася…» – казав його погляд.

Олеся розслабилася. Коли гости наїлися й випили, Андрій приніс із спальні гітару. Заспівав: «Ти в мене одна…» Голос у нього був приємний, теплий. Усі розуміли – співає він для дружини.

Олеся підспівувала. Після першої пісні запропонували ще. Андрій заспівав «Червону руту». На середині Соломія підвелася й вийшла на кухню, зачинивши за собою двері.

– Добре співаєш, Андрію. За таке варто випити, – сказав Тарас.

– Я принесу гаряче, – прошепотіла Олеся й теж пішла на кухню.

Соломія стояла біля вікна й курила.

– Що сталося? – запитала Олеся, підійшовши.

Соломія випустила клубок диму. Сигарета в її тонких пальцях тремтіла. Попіл впав на підвіконня, вона змахнула його, але лише розмазала.

– Ти ж раніше любила, як Андрій співає. Чому пішла? – знову спитала Олеся.

– Люблю й зараз, – відповіла Соломія й глянула на двері, чи зачинені.

Із кімнати лунав незграбний хор: «Ой, у вишневому садочку…» – найголосніше виводив Тарас.

– Можеш допомогти? – раптом запитала Соломія.

– Грошей? – здивувалася Олеся.

– Не в грошах справа. – Соломія глибоко затягнулася. – Ми з Тарасом… все. Я закохалася, Олесю. Без пам’яті.

– Соловейко… А Тарас?

– При чому тут він? – голосно вирвалося в Соломії. – При чому тут Тарас? – тихіше повторила вона.

– У вас сім’я, дочка.

–А потім, через рік, Олеся тримала на руках свою маленьку доньку, дивлячись, як Андрій грає з Вітею у саду, і згадувала слова Феофана про віру – вона знала, що тепер у їхньому домі справді було щастя.