Чи дозволите жити з чудом? – запитала з іронією

“Вона тобі сподобається, мамо. Вона просто диво!” – з ентузіазмом сказав Василь.

“А чи не набридне жити з дивом?” – іронічно запитала Марія.

Марія стояла біля плити й прислухалася. Коли був живий чоловік, вона завжди готувала вечерю так, щоб до його повернення все встигнути. Чоловік помер вісім років тому. Тепер так само вона чекала сина з роботи.

У дверях клацнув замок, і з передпокою донесся голос Василя:
“Мамо, я вдома.”
“Чую,” – відповіла Марія й усміхнулася.

“А що сьогодні? Котлети, смажена картопля?” – Василь обійняв матір і заглянув через її плече, вдихаючи апетитний аромат улюбленої картоплі з зеленою цибулею.

Марія вимкнула газ, накрила сковороду кришкою.

“У тебе гарний настрій? Що трапилося?” – за відтінками голосу вона вміла вгадати його почуття.
Василь відійшов.

“Мамо, я одружуюсь.”

“Вже час. А чому ж Оля до нас не заходить?” – запитала Марія, повертаючись до сина й вдивляючись у його похмуре обличчя.

“Я одружуюсь на Дар’ї.”

І Марія відчула холодок уздовж спини. Син давно став дорослим. Обіймав її, виявляв ніжність лише в моменти особливих зізнань чи радості.

“Ім’я багатообіцяюче. А як же Оля?”

“Оля виходить заміж у суботу. Не хочу про це, мамо. Давай вечеряти.”

“Добре, що весілля Олі не позбуло тебе апетиту. Мий руки.”

Марія поставила перед сином тарілку з картоплею, сіла навпроти, підперши підборіддя рукою, й спостерігала, як він їсть.

“А ця Дар’я… хто вона?”

“Вона гарна дівчина. Ти сама переконаєшся. Хочу познайомити вас. У суботу, наприклад?” – Василь перестав їсти й подивився на матір. – “Дар’я тобі сподобається, я впевнений. Вона просто диво!” – з ентузіазмом повторив він.

Щось подібне він казав і про Олю. Про те, що та вибрала нареченого заможнішого, Марія дізналася від її матері, з якою вони разом вчилися в школі й дружили, сподіваючись, що їхні діти одружаться. Зустрілися випадково в магазині, і та поділилася новиною. Вибачилася за вибір дочки.

“Багато дива не буває. А чи не набридне жити з дивом?” – іронічно повторила Марія.

“Мамо, це не смішно.”

“Я й не жартую. Розкажи про неї. Що в ній такого чудового?”

“Чого ти причепилася до слова?” – Василь занервував. – “Вона вчителька, викладає в школі українську й літературу, правда, лише перший рік. Серйозна, начитана. Мені з нею добре.”

“А батьки в неї хто?”

“Тато інженер, а мама домогосподарка.”

“І приїхала вона?..” – Марія не договорила, чекаючи, що син продовжить.

“Та яка різниця, звідки?” – обурився Василь.

“Справді. Значить, не місцева. Жити збираєтеся тут?”

“Якщо ти проти, ми знімемо квартиру.” – Василь дивився матері в очі.

“Ні, зовсім ні. Я лише радий. Що мені самій робити? Чекатиму онуків. Якщо не зживемося, тоді знімете.”

“Дар’я не хоче поспішати з дітьми, хоче попрацювати, набратися досвіду.”

“Дар’я не хоче, Дар’я вирішила…” – передражнила Марія. – “Гаразд, запрошуй на обід своє диво.”

Вона встала зі столу й понесла порожню тарілку до раковини.

“Ти найкраща мама на світі,” – теж підвівся Василь.

“Сподіваюся, ти не забудеш про це, коли одружишся.”

Марія мила посуд, а сама роздумувала. «Вчителька, значить. Усі вечори витрачатиме на перевірку зошитів, підготовку до уроків, а у вихідні їздитиме з класом на екскурсії…» – вона зітхнула. – «Як швидко Василь виріс, уже одружується. Шкода, чоловік не дожив.»

З ранку в суботу Марія колдувала на кухні. Василь довго одягався перед дзеркалом, вибираючи сорочку й краватку в тон. Потім пішов зустрічати Дар’ю.

Марія намагалася уявити собі ту чудову вчительку, але на думку приходила лише Людмила Чурсіна, яка грала Анфісу у фільмі «Угрюм-ріка».

Дар’я виявилася тендітною невисокою дівчиною з довгим прямим волоссям і великими очима. Красунею її не назвеш – зустрінеш на вулиці, не впізнаєш. Їла вона мало, стримано хвалила кожну страву. Вино лише ковтнула. Дивлячись на неї, не пив і Василь.

“Не соромся, Дар’ю,” – підбадьорила її Марія.

«Скута хвилюванням, боїться мене. Вперше знайомиться з матір’ю нареченого», – подумала Марія. – «Що ж син у ній знайшов? Чи може назло Олі поспішає одружитися?»

Через два місяці відбулося скромне весілля. На нього приїхали батьки Дар’ї. Мати – худа, забита, мовчазна. Батько жартував, розповів, що ще підлітком закохався в Анфісу з фільму «Угрюм-ріка», тому так і назвав доньку.

“Образ героїні створений Людмилою Чурсіною. Логічніше було б назвати доньку на честь неперевершеної акторки,” – не втрималася Марія.

“Я йому так само казала, але він не послухав, записав Дар’І от тепер, коли в їхньому будинку знову залунав дитячий сміх, Марія розуміла, що справжнє диво – це не ідеальний образ, а теплі й щирі стосунки, які вони вміли берегти.