Трансформація юності

Оксана йшла додому виснажена та спустошена. В одній руці вона тримала сумку, в іншій – пакет із продуктами, купленими по дорозі. Ноги плуталися. Хотілося сісти просто на землю й не рухатися. Але вдома чекав Олег. Син. Єдиний сенс її життя. Якби не він, вона давно б припинила своє марне існування.

Одні народжуються в добрі, усе в них іде як по маслу. Інші, як Оксана, народжені для вічних страждань. У десятому класі, на дні народження однокласниці, вона познайомилася з хлопцем на два роки старшим. Він здавався їй дорослим, сильним, для нього не існувало умовностей і перешкод. Вона закохалася й зникла у цьому почутті.

Оксана не була красунею, але милою та привабливою, як усі дівчата в юному віці. Відкритий погляд темно-сірих очей, прямі каштанові волосся, гарно обведені губи, струнка фігура з округлостями там, де треба.

У січні маму поклали до лікарні з пневмонією. Квартира опинилася у розпорядженні Оксани та її хлопця. Ось тоді й сталось те, що буває з недосвідченими дівчатами у сімнадцять. Піддалася на умовляння, обіцянки та слова кохання, які так легко вимовляють закохані.

Коли Оксана зрозуміла, що вагітна, одразу побігла до коханого.

— Я тут до чого? Який з мене тато? Подивись на мене. Шукай іншого дурня… — сказав він і зник із її життя так само раптово, як і з’явився.

І що робити? З ким порадитися, поділитися своєю бідою? Час ішов, а Оксана не наважувалася сказати матері.

Настала весна, час дістати легкий одяг. Оксана стояла перед дзеркалом і намагалася застебнути джинси на тілі, яке вже не вміщалося в них. Блузка теж розходилася на грудях.

— Ти чогось поправилася, — почувся за спиною мамин голос. Оксана здригнулася. — Ну-мо… — Мама повернула її до себе, зітхнула й притулила долоню до горла.

— Від кого? Який термін? Чому мовчала? — запитала вона.

Мама кричала, ображала й ганялася за ридаючою Оксаною по квартирі з рушником у руках. Потім вони сиділи на дивані, обійнявшись, і разом плакали. Аборт робити було вже пізно.

Оксана здала випускні іспити, але нікуди не вступила. Наприкінці вересня вона народила гарного хлопчика, в обличчі якого вгадувалися риси того безвідповідального коханого.

Коли син підріс, мама через подругу влаштувала Оксану в ЖЕК. Робота їй не подобалася. Відвідувачі постійно скаржилися, щось вимагали, погрожували. Голова йшла обертом. За додаткові гроші вона ще й прибирала кабінети й коридори офісу. Син ріс, його треба було одягати, платити за садочок.

Олег був спокійним хлопчиком, не створював проблем мамі й бабусі. Оксана у всьому собі відмовляла, лише син не відчував себе обділеним ні любов’ю, ні турботою, ні іграшками.

Коли Олег пішов до школи, мама серйозно захворіла й через вісім місяців померла. Оксана взяла ще одну підробітку — прибирала сусідній офіс. Просто помити підлогу — не проблема, але треба ще й вікна мити, прибирати після ремонту. Додому поверталася без ніг.

Потім сина накрив підлітковий вік. Він став замкнутим і гострим. ВідмахА потім, коли Олег виріс, він зрозумів, що мама дала йому найголовніше — змогу вірити в добро, навіть коли все навколо здається темним.