Подорож у світі хмар

Прогулянка хмарами

З сірого неба сипав дрібний дощик. Тарас підставив обличчя, і шкіра миттю вкрилася водяною порошею. Він із задоволенням вдихнув повними легенями вологий повітря.

За спиною із металевим брязкотом захлопнулися в’язничні ворота. Він поправив ремінь спортивної сумки, що висів на плечі, і швидким кроком пішов вздовж високої цегляної огорожі…

***

За два з половиною роки до цього

Тарас їхав машиною містом, намагаючись придушити в собі злість. Куди поділася любов? Чому він і дружина перестали розуміти один одного? На пасажирському сидінні захлинався мелодією дзвінка кинутий телефон.

Мелодія раптом затихла.

“Отак краще”, — пробурчав крізь зуби Тарас.

Але не встиг він доїхати до наступного світлофора, як мобільник задзвонив знову.

“Ну що ще?” — роздратовано спитав він, піднімаючи трубку.

“Тарас, я не можу більше так. Ти втік, ми не досварилися…”

Оксана говорила і говорила, продовжуючи розмову, розпочату вдома. Її слова вкручувалися в мозок, заважаючи думати й дивитися на дорогу. Тарасу хотілося крикнути: “Замовкни!”

“Чого мовчиш?” — підвищила голос дружина.

“Я знаю, що ти хочеш почути. Погоджуюсь. Краще нам розійтися, ніж мучити одне одного далі”. — Він ударив по гальмах, ледве не проскочивши на червоний. Телефон вислизнув із пальців, але він чудом встиг його схопити.

“Тату…” — почувся в трубці плачучий голос доньки. — “Не йди, тату!”

“Що ти, Софійко? Я ж не йду, не плач. Зараз приїду…”

Ззаду пролунав різкий сигнал.

“Їду, їду!” — відповів Тарас нетерплячому водієві.

Він натиснув на газ і кинув телефон, на мить відвівши погляд. І саме тоді машина врізалася в невидиму перешкоду, а потім удар автомобіля ззаду штовхнув її вперед. Ремінь врізався в груди, коли Тараса кинуло на кермо.

“Трясця!” — вилаявся він, вистрибуючи на дорогу.

На мокрому асфальті, перед його авто, лежала обличчям униз підліток…

“Викликайте швидку!” — крикнув він до натовпу на тротуарі, а сам схилився над дівчиною.

Так закінчилося його звичайне життя — робота, дружина, донька…

Тараса засудили на два роки. Він вважав, що його покарали м’яко. Якби хтось збив його Софійку, він би власноруч вбив водія на місці.

Дружина одразу подала на розлучення, через півроку вийшла заміж і вивезла доньку в інше місто. Тепер він розумів — у неї був коханець ще до аварії. Саме тому вона провокувала сварки.

***

Тарас

Піднявшись на четвертий поверх, він подзвонив у двері своєї колишньої квартири, хоча знав — ніхто його не чекає. Потім натиснув кнопку сусідки.

“Тарасе?! Повернувся?” — схопилася за серце літня сусідка. — “Твої ж виїхали, знаєш?”

“Знаю. Ключів не залишили?”

“Так, зараз принесу”. — Жінка пішла у кімнату й незабаром повернулася зі зв’язкою ключів.

Квартира зустріла важкою тишею. У кімнаті доньки на дивані сидів забытий Софійкою плюшевий ведмедик — його подарунок на п’ятиріччя. Тарас притиснув його до обличчя, вдихаючи знайомий запах дитини, і застиг, щоб не зітхнути.

Довго лежав у ванні, потім одразу ліг спати. Прокинувся о пів на сьому вечора — страшенно хотілося їсти.

На нормальну роботу зі справкою про звільнення його не брали. Влаштувався вантажником на хлібозавод недалеко від дому. Для початку піде.

Раніше він дивився фільми, новини, листувався у соцмережах. Якби був комп’ютер, міг би спробувати заробляти в інтернеті. Але ноутбук забрала дружина.

Раніше Тарас непогано заробляв і ховав гроші “на чорний день”. Машина постійно п**Продовження історії:**

Тарас подивився на зірки, що миготіли над містом, усміхнувся і подумав, що його власне життя тепер немовби теж почалося знову, але вже зі справжніми хмарами, справжніми зірками — і справжньою надією.