Ми не втратили час, ми просто довго йшли до свого щастя

— Ми не втратили час, ми просто довго йшли до свого щастя, — промовила Оксана й міцніше притулилась до Романа.

Оксана прокинулася, щасливо потягнулася. Сьогодні неділя — можна не поспішати й полежати.

Коли помер чоловік, знайомі й колеги очікували, що Оксана буде ридати й не вгамує горя. Вона ж лише вдягала на себе маску безкрайнього смутку. На роботі дали відпустку, щоб вона провела чоловіка в останню путь.

Зовні вони виглядали ідеальною парою, а що ховалося за цим — нікого не обходило. Ні, жалко Костяка було, як і будь-якої людини, що пішла рано. Але не як коханого.

Оксана глянула на фотографію в рамці. Досить. Тепер її можна сховати. Раніше не робила цього, бо приходили знайомі, і вони очікували побачити портрет покійного.

Щодня прокидатися й бачити його задоволене, наче у ситого кота, обличчя — занадто. Вона підвелася, підійшла до книжкової полиці й взяла фото. Кілька секунд розглядала доглянуте лице, впевнене у своїй неперевершеності. Скільких жінок він зводив з розуму! Оксана усміхнулася.

— Ну що? Досипався? Думаєш, я страждаю? Не дочекаєшся. Бувай. — Вона розсунула книжки й сховала фото між ними. — Ось так. Твоє місце тут, а не в моєму житті. — Відряхнула уявний пил із долонь і пішла до ванної.

***

Коли Оксана вийшла з аудиторії після останнього іспиту, коридор був пустий. Вона здавала останньою. Раптом ізбоку з’явився звичайний, нічим не визначний хлопець. Вони разом вступали до інституту.

— Ну як? Здала? — спитав він.

— П’ятірка! — Оксана не змогла стримати посмішку.

— Значить, разом вчитимемося. — Він теж посміхнувся.

— Списки ще не вивісили… — почала вона, але була впевнена: поступить.

— Це формальність. У тебе одна четвірка. Прохідний бал є.

— А коли списки?

— Післязавтра, дізнавався. Може, відзначимо? — Він завмер у очікуванні.

Оксана подумала: батьки на роботі, готуватися більше не треба, робити нічого…

— Пішли, — відповіла вона.

Вони гуляли містом, їли морозиво, потім пішли до кіно.

Їх розподілили до різних груп. Оксані було байдуже, а Роман засмутився. Тепер вони бачилися лише на перервах чи лекціях, де він завжди сідав поруч.

Якось Роман запізнився, і його місце біля Оксани зайняв Костянтин Добровольський, який увірвався останнім. Вона хотіла сказати, що місце зайняте, але вийшов професор — людина сувора, про яку ходили чутки: якщо не сподобаєшся, вище трійки не отримаєш.

Оксана вирішила — нічого страшного, один раз посидять і так.

— Шевченко ревнує. Зараз мені спину прогрить поглядом, — пожартував Костя, похилившись до неї.

Вона озирнулась. Ромко сидів на останньому ряду й дивився на них із болем.

— Молоді люди, годі базікати. Дівчино, якщо вам нудно, можете піти, — суворо промовив професор.

Усі обернулися, й Оксана сховала обличчя за зошитом.

— Все, тепер тримайся. Він нас запам’ятав, — прошепотів Костя, і вони засміялися.

Професор таки вигнав їх. Вони чекали в коридорі, потім Костя запропонував сходити до їдальні. Чого марнувати час?

Він був ерудованим, розповідав цікаво. Оксані подобалася його впевненість. Викладачі поважали його за кмітливість.

— Оксанко, будь обережніша. Він бабій, — попередив Ромко після лекції.

— Ти що, ревнуєш? — спитала вона.

— А якщо так?

— Ромцю, між нами нічого. Подумаєш, раз посиділи разом.

Але на одній лекції справа не скінчилася. Оксана закохалася, не могла прожити дня без Кості. Усі вважали їх парою, батьки називали їх нареченими. Чарівний і ввічливий Костя підкорив навіть її матір. Він умів сподобатися жінкам будь-якого віку.

Молоді вирішили не поспішати з весіллям, але плани змінив випадок — Оксана завагітніла. До її подиву, Костя сприйняв це спокійно.

— Круто, буду батьком. Тільки на що ми дитину годуватимемо? А навчання? Може, не поспішатимемо? Термін ще малий.

Вона погодилася. Був час подумати. Але в найнепідходящі моменти її почало нудити, вона відчувала себе зламаною. І зробила аборт. Яке навчання з дитиною? Вони кохали одне одного, будували плани.

А Роман залишався просто другом. Допомагав із конспектами, коли вона пропускала. Незримо, але завжди поруч.

Влітку після четвертого курсу вони з Костєю одружилися. Його батько був великим начальником у своєму місті. Після інституту взяв молодят до себе. Костя швидко просувався кар’єрними сходами. Оксана не ревнувала — розуміла, батько дбає про сина, а вона лише дружина.

Якось у перерві вона зайшла до кабінету чоловіка й застала його в обіймах зухвалої секретарки. Дівчина прВони прожили довге щасливе життя, і кожного ранку, прокидаючись поруч із Романом, Оксана усміхалася, знаючи, що справжнє кохання приходить не завжди відразу, але воно варте того, щоб його чекати.