Все ілюзії зникають

Не все так, як здається

Перед ранковим обходом до ординаторської зайшла медсестра Оксана та пошепки повідомила:

— Галино Сергіївно, Іванченко з п’ятої палати весь вечір мене умовляла віддати їй одяг і відпустити додому. Ви ж просили повідомляти про таке.

— Дякую, Оксанко, я розберуся. — Галина поправила пасмо волосся, що вибилось з-під шапочки, і пішла до п’ятої палати.

Біля вікна на ліжку лежала дівчина, відвернувшись до стіни.

— Здрастуй, Марічко, що трапилося?

Марія різко обернулася й сіла.

— Випишіть мене, будь ласка. Не можу більше тут лежати. Вдома хоч відволіктись можна, робити щось, а тут… — Вона схлипнула й благально подивилася на Галину.

— Ну, плакати не варто. Дитині нашкодиш. Чи ти передумала народжувати? — суворо запитала Галина.

— Ні, не передумала. Я почуваю себе добре. Обіцяю, що вдома лежатиму, гулятиму й нічого не робитиму. Будь ласка, випишіть мене. На вулиці така гарна погода, а я цілими днями в душній палаті. — Дівчина несміливо посміхнулася.

— Гаразд. Завтра здаси аналізи, зробимо УЗД і подивимось. Якщо все гаразд, випишемо, — пообіцяла Галина.

— Дякую! — Марія склала руки, немов у молитві. — Обіцяю, що дбатиму про себе, а якщо щось станеться, одразу ж подзвоню вам.

Галина Сергіївна вийшла з палати. Вона досі не могла зрозуміти, як її син міг закохатися в цю бліду, непоказну Марію. Її статний син працював у великій фірмі… Працював. Галина подумала й переказала про себе. Це його вибір, а вибір сина вона повинна поважати. Якщо Олег кохав цю дівчину, вона теж спробує її полюбити.

Ще на третьому курсі університету Олег закохався в яскраву й гарну Олену, та так, що голови не одягав. Гарна була пара. Але через рік Олена кинула його заради якогось іноземця. Син довго страждав, перестав ходити на пари. Галина боялася, що він зовсім закине навчання.

Поступово Олег заспокоївся, закінчив університет, влаштувався в престижну компанію. Але ще довго не міг дивитися на дівчат. І ось зустрів цю Марію — світловолосу, тонку й непомітну, — повну протилежність яскравій Олені. Можливо, він вирішив, що така його не зрадить.

— Мам, знайомся, це Марія, — сказав він, коли вперше привів дівчину додому.

І Галині ледь вдалося не скривитися. Всі Марії, з якими їй колись доводилося мати справу, були якимись дволикими. Зовні — безпорадні, ніби дитя, а всередині — собі на умі. Галина сподівалася, що їхні стосунки з Олегом не будуть довгими — вони були надто різні.

Коли Олег заявив, що одружується, Галина знову стрималася.

— Ви вже подавали заяву? — лише запитала вона замість вітань.

— Поки що ні. А тобі не подобається? — тривожно спитав син.

— Головне, щоб тобі було добре, — відповіла Галина.

Олег подарував Марії перстень з діамантом, що й досі сяяв на її тоненькому пальці. Весілля вирішили відкласти до серпня. Галина сподівалася, що за цей час щось трапиться, і Олег передумає або перестане кохати Марію.

І “накаркала”. На дні народження друга Олег випив, за кермо не сів, відправив Марію додому на таксі, а сам пішов пішки, щоб провітритися. В темному провулку він побачив, як двоє хлопців силкуються затягнути дівчину в машину. Вона б’ється та кличе на допомогу.

Олег втрутився. Один із напасників ударив його ножем у живіт. Машина зникла разом із хлопцями та дівчиною, а Олег лишився лежати на асфальті. Його знайшли лише вранці — врятувати не вдалося.

Галина несвідомо звинувачувала Марію. Чому не наполягла, щоб він поїхав із нею, а потім повернувся додому на таксі? Звинувачувала й себе. Адже це вона його виховала таким.

Думала — не переживе, не зможе жити далі. Але потім все ж вийшла на роботу. А нещодавно до відділення надійшла Марія з вагітністю у десять тижнів і загрозою викидня. З усіх підрахунків виходило, що це дитина Олега. Марія підтвердила.

Галина давала Марії найкращі ліки, стежила, аби та виконувала всі рекомендації. Вона раділа, що у неї буде онук, і робила все, щоб він народився. Добре, якби це був хлопчик. Але й донечці буде рада — адже це дитина Олега.

Перед випискою Галина запитала Марію, чи зустріне її мати.

— Мама не знає, — зніяковіло відповіла Марія.

— Як? Чому ти їй не сказала? — здивувалася Галина.

— Мама виховувала мене сама. Завжди боялася, щоб я не народила без чоловіка. А тепер…

— Але ж Олег зробив тобі пропозицію. Ви ж збиралися одружитися. Якби ми знали, що ти вагітна, ми б не відкладали весілля, — палко заперечила Галина.

— Я сама не була впевнена. Думала — коли буду певна, тоді й скажу. І не встигла. Виходить, я теж виховуватиму дитину сама, — сумно сказала Марія.

— Але в тебе є ми. Ти носиш дитину ОлегаМарія похилила голову, і Галина раптом усвідомила, що попри всі сумніви, ця дівчина тепер назавжди стала частиною їхньої родини.