Непередбачуваний поворот подій

Різкий поворот

Оксана ніколи не жила сама. Спочатку вона жила з батьками, потім вийшла заміж, а через два роки вони з чоловіком мали доньку Марічку.

Навіть коли від неї пішов чоловік, вони деякий час жили удвох із донькою. А тепер вона залишилася зовсім одна. Блукала порожньою квартирою й не знала, що робити, навіщо й для кого жити? Життя розсипалося, попереду вимальовувалися самотня старість і забуття.

Вона не розуміла, що сталося, що з нею не так? Вони з чоловіком ніколи серйозно не сварилися. Хіба що дрібниці. Вона не тиснула на нього, відпускала до друзів, дбала про чистоту й затишок у домі. У холодильнику завжди стояв горщик з борщем, а на плиті чекав готовий вечерю.

Оксана зберегла стрункість навіть після пологів. Пишних форм у неї й не було. Під час вагітності груди трохи збільшилися, що тішило чоловіка, але після годування все повернулося до колишнього. Та хіба через це розлучаються? Усі казали, що вони з Тарасом ідеально підходять одне одному.

Звичайно, Оксана не була сліпою — помічала, що чоловік останнім часом змінився. Ні, він не затримувався після роботи. Але почав більше дбати про себе. Дбайливо підбирав краватки до сорочок, зробив модну стрижку.

— Чому ти носиш тільки джинси? — якось запитав він.
— Чому? Нослю й сукні, на свята, — здивовано відповіла Оксана.
Раніше його ніколи не цікавило, у чому вона ходить.

— Якась ти бліда сьогодні. Погано почуваєшся?
— Я завжди така. Чого причепився? — спалахувала Оксана.

Одного разу вона все ж наклала трохи макіяжу, навіть рум’ян на щоки, і так пішла на роботу.

— Змий, тобі не личить, — кинув чоловік, побачивши її ввечері.
— А на роботі мені весь день говорили компліменти, — образилася Оксана, але слухняно змила косметику.
— Я вже подумала, що ти тепер щодня приходитимеш такою гарною, — сказала колега наступного дня.
— Чоловікові не сподобалось, — відповіла вона.
— Просто він зрозумів, що якщо ти так виглядатимеш завжди, він з ревнощів з’їде з глузду, — пожартувала колега. Оксана не сперечалася.

Якось подруга запросила її на каву після роботи. Люба була яскравою й ефектною, але це не заважало їм дружити зі школи.

— Як тобі вдається без дієт тримати фігуру? А я мушу себе обмежувати, інакше розпущуся, як тісто, — зітхнула Люба.
— Не скромничай. Хлопці голови ламають, коли бачать тебе, — сміючись, сказала Оксана.
— І на тебе дивилися б, якби ти їм хоч трохи шансу дала. У тебе гарні ноги, гріх ховати їх під штанами. Тобі б пасувала олівець-спідниця. Давно пора постригтися, перефарбуватися. Думаю, рудий колір тобі підійде. Займися собою. А то виглядаєш, як стара тітка.

Оксана зрозуміла, що Люба не просто так почала її критикувати.
— Любко, що я тобі зробила? Ти ж завжди казала…
— Що казала, те й казала, — перебила та. — Не дивись так. — Вона відвела погляд. — Пробач. Бачила твого Тараса з молоденькою. Такий ніжний незабудочок, років двадцяти. Він так на неї дивився…

Оксана зажмурилася й затулила вуха.
— Замовкни!
— Оксанко, я не хотіла тебе образити. Але ти стільки років у одному образі, не змінюєшся. У чоловіка очі є. Від твого вигляду навіть зуби нудьгують.
— Неправда! — Оксана схопилася й вибігла з кафе.

Дома вона довго сиділа на ванній, дивлячись у підлогу.
— Мамо, тато прийшов, — гукнула з-за дверей Марічка.

Оксана умилася й вийшла. Донька пішла до своєї кімнати, а чоловік сидів на кухні, склавши руки, немов слухняний школяр.

— Пробач, не встигла приготувати вечерю. З Любкою на каву ходила, — винувато сказала вона.
— Я не голодний. Значить, ти все знаєш, — промовив Тарас.
— Що маю знати? — запитала Оксана, хоч одразу зрозуміла. «Отже, Любка не брехала», — подумала вона.

— Я кохаю іншу. Намагався боротися, але це сильніше за мене. Вона вдвічі молодша, але я без неї не можу. Пробач. Заберу речі й піду.

Оксана не утримувала його. А потім її зрадила й Марічка. Часто ходила до батька. Оксана не забороняла, поки донька не почала приносити подарунки. Молода подруга чоловіка дарувала його доньці футболки, яскраві сукні, косметику, залишки парфумів.

— Дивись, що мені Віка подарувала! — хвалилася донька. — Вона така класна! Мені личить?
— Ти не повинна туди ходити й брати від неї подарунки, — різко сказала Оксана.
— Чому?
— Тому що вона забрала в тебе батька!
— То й що? Вона молода й весела, а ти… Нудна. Правильно, що тато пішов, — зі сльозами сказала Марічка.

Далі — більше. Донька почала вживати нові словечки, пофарбувала прядки у зелений і рожевий, сильно підфарбовувала очі, губи. ВчиА потім одного дня Оксана зрозуміла, що її справжнє щастя — це не схвалення інших, а вміння любити себе та вірити, що кожен новий день дає шанс почати все спочатку.