Дім для дітей

Дім для синів

Микола був із тих чоловіків, що й гору змогли б зрушити. Збудував хату, виростив двох синів і посадив город. Одним словом, прожив життя недаремно.

Хату ставив сам, власними руками, на околиці міста. Згодом провів газове опалення, воду підвів. Все облаштував, як у квартирі, навіть ванну поставив. Тільки простору було більше, а сусідів – ніяких.

Гарна та розумна дружина встигала скрізь: і нагодувати, і в хаті прибрати, і за городом доглянути. Микола їй у всьому допомагав. Росли у них два сини з різницею у п’ять років. Живи та тішися.

Та ось дружина захворіла тяжко й померла, коли молодший син у четвертому класі навчався. Довго Микола горював, але тримався, не запив. Важко було самому – не вистачало жіночої руки в господарстві. Але про одруження навіть не думав.

Вони з дружиною завжди мріяли, щоб діти здобули гарну освіту, досягли успіхів у житті. Для цього все робили. Старший, Богдан, закінчив школу та вступив до університету. Одружиться – і в хаті господарка з’явиться. Микола пишався сином. Молодший, Ярослав, до науки не дуже тяжів, зате батькові у всьому допомагав.

На четвертому курсі Богдан справді одружився.

— Місця багато. Я для вас хату будував. Чого добре в багатоповерхівці мешкати? Тут і простір, і свіже повітря, і опалення включиш, коли забажаєш. — Та хоч як Микола переконував молодих не витрачати гроші на оренду, нічого не вийшло.

Оксана, дружина старшого сина, категорично відмовилася жити в приватному будинку, та ще й з батьком чоловіка. А Богдан у всьому їй поступався. Микола засмутився, але змирився. Нехай живуть, як хочуть.

— Ти хоча б приведи дружину до хати. Для кого я її будував? — казав він молодшому.

— Мені ще рано про весілля думати, — відмахувався той.

Наосінь Микола робив запаси – половину віддавав старшому синові. А той неохоче брав: мовляв, Оксані соромно, адже вона нічого не садила й не збирала.

— Я не чужим даю, а своїм дітям. Нехай не соромиться. Біжіть і їжте, а то й взагалі ображуся, — говорив Микола, передаючи синові велику сумку. — З’їсте – ще дам.

Молодший син школу закінчив, але навчатися далі не захотів – пішов до армії.

Якось прийшов до батька старший син. Але розмова не клеїлася – Богдан щось вагався. Побачив Микола, що сина щось гризе, але той не наважується сказати. Не витримав – попросив розповісти.

— Оксана чекає дитину. Буд— Син буде, — промовив старший син і пильно дивився, як батько сприйме звістку.