Я кохаю тебе більш ніж усі інші

Олена не чула шелесту коліс каталки по лініолеуму лікарняного коридору та поспішних кроків. Її голова ледь хиталася з боку в бік у такт руху. Вона не бачила яскравих ламп денного світла над собою, не чула оклику Тараса: «Олено! Олено!» Не помітила, як лікар перегородив йому дорогу.

— Вам туди не можна. Зачекайте тут.

Тарас сів на з’єднані стільці біля дверей реанімації, схилившись на коліна, і сховав обличчя в долонях. Нічого цього вона не бачила. Вона летіла у стрімкому потоці світла й хотіла лише одного — щоб політ скінчився і настав спокій.

***

Вона грала у невеличкій гумористичній сценці на студентському концерті до 8 Березня. Виконувала роль студентки, яка прийшла на іспит непідготовленою та намагалася викрутитися. Зал сміявся і шалено аплодував. Потім були танці, і Тарас запросив її.

— Ти так класно грала, просто справжня актриса, — сказав Тарас іскрено, дивлячись на Олену з захопленням.

— Так я взагалі не мала грати. Наталка в останній момент злякалася й утекла. Я так хвилювалася, що забула слова, вигадувала на ходу. Мене трясло від страху. — Очі Олени все ще горіли від емоцій.

— Я нічого такого не помітив. Ти виглядала впевнено. Було смішно. Ти обрала не ту професію.

Після танців він провів її до гуртожитку й незграбно поцілував у щоку. Сам Тарас жив із батьками. Вони почали зустрічатися, а через місяць зняли маленьку кімнату у самотньої бабусі неподалік від університету. Тарас витримав важку суперечку з батьками. Урешті вони здались і погодилися допомагати закоханим.

Бабця за стіною погано чула, але вони все ж умисно вмикали музику голосніше. Олена згадувала той період як найщасливіший у житті.

— Я люблю тебе, — шепотів розжарений Тарас, лежачи поруч і важко дихаючи.

— Ні, я люблю тебе сильніше, — відповідала Олена, притискаючи щоку до його вологої груди.

— Та не може бути! А я ще сильніше…

Вони із задоволенням грали в цю гру. Потім мріяли, що через рік закінчать університет, підуть працювати, куплять велику квартиру, і в них народиться діточки — хлопчик і дівчинка.

— Ні, спочатку дівчинка, а потім хлопчик, — уточнювала Олена.

— А потім ще один хлопчик, — додавав Тарас, цілуючи кохану.

Їм здавалося, що так, як вони люблять одне одного, ніхто ще не кохав.

Їхньому щастю заздрили одногрупники, а викладачі з посмішкою згадували свою минулу молодість. Скільки таких вони бачили, самі були такими, а тепер старими, вбиваючи в легковажні голови студентів ази медицини.

Після університету Тарас і Олена два роки працювали у міській стоматологічній поліклініці, а потім перейшли до приватної клініки, якою керував друг батька Тараса. Ще через два роки той відкрив другу клініку і зробив Тараса її завідувачем.

Заробляли добре. Батьки допомогли оплатити більшу частину вартості квартири. Я й планували, Олена народила спочатку донечку, а через три роки, не виходячи з декрету, сина.

Батьки часто забирали дітей на вихідні, даючи Олені й Тарасу можливість виспатися й побути наодинці. Заможна, гарна й щаслива родина. Чого ще бажати?

Коли син підріс, Олена вирішила вийти на роботу. Втомилася сидіти вдома й боялася забути професійні навички.

— Навіщо? Я добре заробляю. Сиди вдома, виховуй дітей, — раптом заперечив Тарас. — Давай ще народимо сина. Впораємося. Батьки від онуків без розуму, ще в силах допомогти з третім.

Але цього разу Олена ніяк не могла завагітніти. Вона думала, що проблема в ній, і дуже переживала, ходила по лікарях, які не знаходили нічого поганого.

— Не переймайся. Якщо б у нас взагалі не було дітей, тоді я бі тебе зрозумів. Але у нас уже двоє. І яких! Не бачу причин хвилюватися. Заспокойся і живи, — упевнено запевняв Тарас.

І вона заспокоїлася, але знову почала проситися на роботу.

— Не ображайся, але я не візьму тебе до своєї клініки, — несподівано сказав Тарас. — По-перше, це негарно, коли чоловік і дружина працюють разом. А по-друге, ти сім років не працювала, втратила кваліфікацію. Тебе нікуди не візьмуть.

І почалися в ідеальній, здавалося, сім’ї сварки. Олена займалася дітьми, домашніми справами. Але коли дітей забирали батьки Тараса, вона лізла на стіну від нудьги й свободи. Одного разу випила вина, щоб покращити настрій. Стало легше, тривоги зникли. Вона заснула на дивані, не дочекавши чоловіка. А прокинувшись вранці, зрозуміла, що він так і не прийшов. Тарас відповів на третій дзвінок.

— Ти не прийшов уночі… — почала Олена.

— Я приходив, але ти була п’яна й не помітила. — У його голосі вона відчула незадоволення й, як їй здалося, огиду.

— Я випила лише келих вина. А що мені ще робити? Ти не пускаєш мене на роботу, дітей забрали твої батьки…

— Зараз подзвоню їм, щоб привезли дітей. Усе,І тоді Олена зрозуміла, що щастя — це не лише про минуле чи майбутнє, а про той маленький промінь, який залишився між ними зараз.