Одного разу я мріяв прийти до тебе і зізнатися в коханні…

Одного разу я мріяв приїхати до тебе і сказати, що кохаю…

Оксана Іванівна поклала останню перевірену зібранку на край столу. Тепер треба виставити оцінки за чверть. За вікнами вчильниці давно смеркло, у світлі ліхтарів повільно падали сніжинки.

Вона почула, як за дверима грюкнуло залізне відро, а на підлогу шльопнулася мокра ганчірка. Це прибиральниця Марія Петрівна, яку навіть вчителі називали ті́ткою Ма́рією, піднялася на другий поверх школи. Зрозумівши, що у вчительській ще світиться світло, вона досить гучно буркнула:

— Сидять тут до ночі, топчуть підлогу, ніби піти додому не можна…
Швабра невдоволено зашурхала по лінолеуму, ніби піддакувала їй.

«А мене ніхто не чекає. Прийдеться тобі, Маріє Петрівно, ще хвилин сорок мене терпіти», — подумала Оксана Іванівна і відкрила класний журнал.

Через пізню годину вона втоміло його закрила, поставила на полицю до інших і відразу ж помітила, що за дверима вже тихо. Оксана вдягла пальто, підійшла до дзеркала, взяла сумку, окинула вчительню поглядом і вимкнула світло. Підлога ще не впросохла і була місцями блискуча під світлом дежурної лампочки в кінці коридору.

Оксана спустилася вниз. Бік столу охоронця був порожній. Вона зайшла в його коморку, повісила ключ до школи в шафу.

— Пішла, вчительню замкнула, ключ тут! — скрикнула вона, збудивши тишу сплячої будівлі.

Відповіді не було. Але вона знала — школа ніколи не буває порожньою. На ніч завжди залишається охоронець чи сторож.

— До побачення! — гучно попрощалася вона і вийшла на вулицю.

Відійшовши кілька кроків від школи, Оксана озирнулася і побачила старого охоронця, який замикав двері зсередини.

Ску́тний лід на шкільному подвір’ї вже припав тонким шаром снігу. Оксана обережно пройшла двір і вийшла за кілька металева огорожа.

Вулиця давно спорожніла, навіть машини рідко проїжджали. Оксана потіпила додому.

Ще з дитинства вона гралася з ляльками в школу і мріяла стати вчителькою. Як же інакше, якщо мама теж викладала українську мову та літературу? Після школи легко вступила до педагогічного університІ коли вона вже збиралася закрити двері, перед нею зненацька постала мама, яка несла в руках велику новорічну тортину, а за спиною в неї стояв Павло, що посміхався так, ніби вони разом задумали найкращий сюрприз у світі.