А що ти в ньому побачила?

Надя вийшла з магазину й спускалася сходами, коли біля неї зупинився червоний іномарка, з якого вийшла молода жінка. Вітер підхопив полу її сукні, а пасмо волосся закрило обличчя. Вона звичним рухом відкинула волосся, приспустила сукню й пройшла повз Надю.

— Лєна? Лєнко! — гукнула їй Надя.

Лєна озирнулася, шукаючи, хто її кличе, й зупинила погляд на Наді. Минула мить мовчання.

— Не впізнала мене? — Надя знову піднялася до входу. — Я Надя, Надя Шевченко.

— Надю… Справді, не впізнала. Живи довго, — сухо відповіла Лєна.

— А я дивлюся, ти йдеш… — Надя потягнула її вбік. — Давай відійдемо, заважаємо. Яка ж ти стала!

Лєна снизхільно посміхнулася.

— Ти живеш поруч? — запитала вона.

— Ні, працюю тут. Вийшла в перерву. А ти?

— Слухай, чого ми тут стоїмо? У тебе ж є час? Давай зайдемо в кафе, поговоримо. Коли ще зустрінемося?

— Давай, — погодилася Надя.

Вони зайшли до напівпустого кафе в сусідньому будинку, більше схожого на заїжджий дворик. Сіли біля вікна. Лєна кликнула офіціантку. Та, жуючи жуйку, неохоче підійшла й кинула на стіл меню.

— Не треба, — Лєна відсунула пластикові сторінки. — Два салати, два бісквітні тістечка й чай. Швидше.

Вона повернулася до Наді й усміхнулася. Офіціантка пішла, хистко вихиляючи стегнами.

— Ну, як життя? — Лєна зручніше влаштувалася на стільці.

— Нормально. Була заміжня, але недовго. Дітей нема. А в тебе, бачу, усе добре.

— Не скаржуся. — Лєна голосно засміялася й показала обручку на пальці.

— А діти? — поцікавилася Надя.

Підійшла офіціантка з підносом, поставила дві тарілки з крихітними тістечками, чашки й маленький фарфоровий чайничок.

— Слухай, а твої батьки живі? — раптом спитала Лєна, коли та пішла.

— Батько помер кілька років тому, а мама… Живе, але після його смерті здала. — Надя сумно покрутила чашку в руках.

Лєна налила чай. Запахло м’ятою.

— Шкода. Мені так подобалися твої батьки. Не те, що моя мати. Завжди незадоволена, ласкавого слова не почуєш. Не дивно, що від неї батько пішов. А в вас вдома завжди було тихо й затишно. — В очах Лєни пробігла тінь спогадів.

Надя зітхнула…

***

Вони жили з Дмитром в одному під’їзді. Надя — на четвертому поверсі, а він — на третьому. Спочатку разом ходили в садочок, потім опинилися в одному класі. У Дмитра батько пив і постійно влаштовував скандали. Він тікав до Наді.

У дев’ятому класі з’явилася нова дівчина. Батьки її розлучилися, і після обміну квартири з мамою вона переїхала до сусіднього будинку. Яскрава й гарна Лєна одразу привНадя глянула на нього, і в її серці, нарешті, знайшлося місце не тільки для минулого, а й для справжнього.