Мама все спланувала на свій лад

– Та не можу! Просто не вірю! – гукала Оксана, розмахувати руками. – Як ти могла так зі мною вчинити, мамо?

– Оксанко, заспокойся, будь ласка, – Валентина Степанівна спробувала взяти доньку за руку, але та відсмикнулася. – Давай поговоримо по-людськи.

– По-людськи?! – голос Оксани перейшов у вереск. – Після того, що ти наробила? Ти ж зробила мене сміховиськом для всієї громади!

– Не перебільшуй. Якої там громади? Ми ж не в центрі міста живемо.

– Мамо! – Оксана схопилася за голову. – Ти спеціально вдаєш, чи й справді не розумієш?

Валентина Степанівна важко опустилася на диван. У свої шістдесят три вона все ще вважала себе досить живою й енергійною, щоб влаштовувати життя дорослій доньці. Та зараз уперше за довгі роки відчула себе старою й знесиленою.

– Я лише хотіла допомогти, – тихо промовила вона. – Ти ж сидиш сама, нікуди не виходиш. Після розлучення зовсім закрилася.

– Це моя справа! – спалахнула Оксана. – Моя! Я доросла жінка, мені сорок два роки!

– Саме тому й турбуюся. Час іде, а ти…

– А я що? Нікому непотрібна? Страшило якесь?

Валентина Степанівна похитала головою.

– Красуня ти моя, розумниця. Просто занадто горда. Чоловіки бояться до тебе підступити.

Оксана пройшлася кімнатою, нервозно мнучи пояс халата. Ранкове сонце заливало маленьку вітальню золотим світлом, але в повітрі стояла напруга.

– Мам, ну як можна було дати оголошення у газету?! – виснажено вимовила Оксана. – Та ще й таке…

– А що там поганого? – образилася Валентина Степанівна. – Звичайні слова.

– Звичайні?! – Оксана дістала з кишені згорнену газету. – Слухай уважно: «Знайомлю гарну, господарську доньку сорока двох років з порядним чоловіком для серйозних стосунків. Донька працює бухгалтеркою, не п’є, не курить, любить готувати. Звертатися до мами за телефоном». До мами, чуєш?!

– Ну й що тут такого? – не розуміла Валентина Степанівна.

– Що такого?! Та я ж не товар на базарі! І чому звертатися до тебе, а не до мене?!

– Бо ти б нікого не обрала. Придумала б купу причин, чому не підходить.

Оксана впала у крісло навпроти матері й закрила обличчя руками.

– Мам, мені дзвонять зранку до ночі. Уявляєш?! Вчора один дідусь років сімдесять питав, чи вмію варити борщ і чи готова переїхати до нього в село до трьох корів.

– Ну цей явно не підходить, – зітхнула Валентина Степанівна. – А інші як?

– Які інші?! – спалахнула донька. – Мам, це ж принизливо! Наче я сама не можу знайти чоловіка.

– А можеш?

Питання було тихим, але влучило у саму точку. Оксана мовчала, розуміючи, що мати має рацію. Після розлучення з Віктором минуло вже п’ять років, а вона так і не зустріла нікого, хто б її зацікавив.

– Це не означає, що треба шукати через газету, як у дев’яностих, – буркнула вона.

– А як тоді? Через інтернет? Та ти ж у ньому не розбираєшся.

– Навчилася б.

– Так, як навчилася за п’ять років.

Валентина Степанівна підвелася й пішла у кухню.

– Чаю хочеш? – гукнула вона. – Чи може валер’янки краплин?

– Мам, не кепкуй, – Оксана пішла за нею.

У кухні пахло свіжою випічкою. Валентина Степанівна завжди пекла, коли хвилювалася. Сьогодні на столі стояли пироги з капустою, яблучні оладки й печиво.

– Знову всю ніч пекла? – спитала Оксана, мимоволі посміхнувшись.

– Не спалося, – зізналася мати. – Думала, як із тобою розмовляти.

– Треба було раніше думати, перед тим як оголошення давати.

Валентина Степанівна поставила чайник на плиту й дістала дві чашки.

– Оксанко, ну подумай сама. Ти працюєш у жіночому колективі, чоловіків там немає. Вдома сидиш із книжками й серіалами. До крамниці ходиш у спортивній кофті, причепитися не хочеш.

– Я нормально виглядаю!

– Для дому – так. А для чоловіків? Коли востаннє сукню вдягала?

Оксана задумалася. Після розлучення вона немов забула про свою жіночність. Джинси, светри, кросівки – от і весь гардероб.

– Це не привід оголошення давати, – уперто повторила вона.

– А що тоді привід? Сидіти й чекати, поки принц на білому коні сам у двері постукає?

Чайник закипеВ ту ж мить телефон знову задзвонив, і Оксана, усміхнувшись, зрозуміла, що мати й тут могла б виявитися правою.