Вік — лише цифра: несподіване відкриття

Григорій збентежився, коли дізнався, що дівчина молодша за нього на цілих дванадцять років. Йому тридцять, їй — вісімнадцять. Так, вона повнолітня, на неї принаймні можна дивитися, але різниця у віці його бентежила. До того ж — вона ще й студентка, яка прийшла до нього вчитися. З усіх боків — ніяково, нечемно, непристойно.

Що ж він міг запропонувати їй, тій, що так несподівано врилася в його життя? Він мав викладати їй дисципліни, навчати розробки родовищ! Приймати заліки й іспити, перевіряти конспекти, а не думати про те, який у неї чудовий мідний відтінок волосся та неймовірно красиві малахитові очі.

А таємниця полягала в тому, що він бачив Оксану ще до того, як вона стала студенткою технікуму, де він викладав уже п’ятий рік. Сталося це за два місяці до її вступу. Григорій, дивлячись з вікна трамвая на натовп пасажирів, відокремив поглядом тендітну красуню, яка прищурилася від сонця. І його ніби струмом ударило: «Ось би мені таку зустріти!»

То була молода, квітуча весна 1957 року. По всій країні в повітрі ширяло очікування світлого майбутнього. Під пильним наглядом письменників-фантастів розвивався науково-технічний прогрес. Людство прагнуло до космосу, глибин океану, далеких куточків планети. А серце Григорія в той момент простяглося до незнайомки з зупинки. І він раптом забув, що він викладач, професор, спеціаліст — зараз він був просто чоловіком, який несміливо мріяв про щастя.

«Ось би мені таку!» — часто думав потім Григорій і відразу ж гнав ці фантазії геть, лаючи себе за дурну закоханість у ефемерний образ.

***

Але «щастя» знайшлося саме. Та ще й виявилося завзятим, кмітливим, зубастим — у сенсі, що їй усе видавалося під силу. Подумати лише, вона прийшла вступати до «чоловічого» технікуму, та ще й на складну спеціальність! Григорій позбувся спокою, коли незнайомка опинилася в групі, яку йому доручили курувати, а потім набула ймення. Оксана. За плечима — усього вісімнадцять років та вагон дикого запалу. Ніби вирвалася до навчання. І хоч для Оксани він лишився далеким викладачем Григорієм Павловичем, зате тепер вона була поруч із ним постійно. Жива й справжня, а не примарне видіння.

Григорій не наважувався використовувати службове становище, щоб зблизитися з Оксаною. Навпаки — почав придивлятися, щоб перестати сприймати її як образ. Він хотів зрозуміти, яка вона людина. Тому вивчав Оксану в її природньому студентському середовищі: на заняттях та в спілкуванні з однокурсниками. А ось особисті контакти були вкрай рідкісні, адже молодий викладач був зв’язаний дистанцією, яка мала відділяти його від студентів. Ні в кіно Оксану запросити не міг, ні в парк прогулятися, ні до музею. Лише вчити.

Правда, як куратор, Григорій міг організовувати заходи… для всіх своїх підопічних одразу. Коли його вперше осяяла ця думка, він був готовий мчати за квитками посеред ночі! Ледве заснув, а вранці пішов і купив одразу двадцять п’ять квитків — на всю групу. Григорій Павлович знав, що керівництво технікуму ні за що не виділить кошти на кіно, тому платив із власних. Так і почав викладач водити групу по різних корисних місцях — то до філармонії, то до театру, то в кіно. Через бажання порадувати Оксану доводилося маскуватися та влаштовувати масові заходи для всіх. Між іншим, це дуже згуртувало студентів і викладача. Григорія Павловича полюбили від щирого серця, адже він до кожного знаходив підхід, нікого не залишав без уваги. Хіба що з Оксаною поводився обережніше.

Справа в тому, що одного разу в нього вже був не зовсім вдалий досвід розмови, тому він не знав, як до неї краще підійти.

* * *

Сталося це так. Чергували якось у аудиторії Оксана та її подруга Марійка. Не бог вість що: попросили дівчат витерти пил та розкласти навчальні матеріали по шафах. Але Марійка того дня поспішала, попросила Оксану відпустити її. Оксана не заперечувала. Вона любила залишатися в аудиторіях технікуму й тепер самотньо наводила лад, розставляла стільці, вирівнювала ряди.

А ще — співала. Ну а що? Студентам же не заборонено співати? Співала й навіть не знала, наскільки схожа на казкову героїню з далеких зарубіжних мультфільмів про принцес.

Звичайно, ніякі чарівні звірі не прийшли їй допомагати. А от Григорій Павлович, який у цю мить йшов повз аудиторію, зупинився й занімів. Бо цей голос — дзвінкий, яскравий, ніби присипаний іскрами — був йому наче знайомий. «То що ж це таке? Це ж неймовірна краса майже оперного масштабу! Цікаво, чи співає ця дівчина в хорі технікума? Треба дізнатися», — подумав Григорій і якось незграбно вдерся до аудиторії. Хотів тихенько, але скрипуча дверь завадила.

Спів ущух. А маМалахітові очі широко розкрилися від несподіванки, коли Оксана побачила його на порозі, але вже за хвилину її обличчя осяяла тепла посмішка, бо вона зрозуміла, що саме цей чоловік був тим, кого вона шукала все своє життя.