Ти мені не близька, і все тут.

“Ти мені не рідна, і все”

“Чого ти лізеш не у свою справу?” – кричала Олеся, розмахувала руками. “Це моя дочка, а не твоя!”

“Я просто хотіла допомогти,” – тихо відповіла Марія, стоячи біля плити з пательнею в руках. “Настя ж захворіла, температура висока…”

“Допомогти!” – передражнила Олеся. “Хочеш показати, яка ти гарна мачуха, так? Щоб тато твій розчулився?”

“Олесю, заспокойся,” – спробував втрутитися Андрій, але дочка навіть не глянула на нього.

“А ти помовчи! Завжди її захищаєш!” – вона ткнула пальцем у бік Марії. “Ти мені не рідна, і все! Проміняв рідну доньку на цю… на цю…”

Олеся не договорила, розвернулася і вибігла з кухні. Хлопнула дверима так, що задрижали склянки в шафі.

Марія поставила пательню на стіл і сіла на стілець. Руки тремтіли, а в очах стояли сльози.

“Не звертай уваги,” – Андрій підійшов до дружини і поклав руку на плече. “Вона засмучена через університет. Не вступила на бюджет, злиться на весь світ.”

“Андрію, вона права,” – прошепотіла Марія. “Я їй дійсно не рідна. І ніколи не стану.”

“Глупості говориш. Час усе розставить на свої місця.”

Марія гірко посміхнулася. Час. Вони у шлюбі вже чотири роки, а відносини з Олесею тільки погіршувалися. Спочатку дівчина була просто холодна. Потім пішли знущання, колкі зауваження. А тепер – відкрита війна.

“Може, мені не варто було пропонувати оплатити її навчання?” – запитала Марія.

“Чому? Ти ж хотіла якнайкраще.”

“Але вона сприйняла це як спробу її купити.”

Андрій зітхнув і сів поруч із дружиною.

“Маро, я розумію, тобі важко. Але Олеся втратила матір у чотирнадцять. Вона боїться, що хтось займе її місце.”

“Я й не намагаюся зайняти місце її матері. Просто хочу, щоб ми жили мирно.”

“Знаю. І вона колись це зрозуміє.”

Марія кивнула, але в душі сумнівалася. Кожен день у цьому домі був випробуванням. Олеся наче спеціально шукала привід для сварки. То Марія не так приготувала, то не туди поставила речі, то надто голосно розмовляла по телефону.

З кімнати Олесі лунала гучна музика. Сусіди вже не раз скаржилися, але дівчина не звертала уваги.

“Піди, скажи їй зробити тихіше,” – попросила Марія.

“Скажи сам. Вам треба вчитися говорити.”

“Андрію, після того, що сталося?”

“Тим більше. Не можна дозволяти, щоб конфлікт затягувався.”

Марія неохоче підвелася і підійшла до дверей падчерки. Постукала.

“Олесю, можна зайти?”

Музика стала ще голоснішою. Вона постукала сильніше.

“Олесю, потрібно поговорити.”

Двері різко відчинилися. На порозі стояла дівчина з червоними від сліз очима.

“Чого тобі?”

“Зроби, будь ласка, тихіше. Сусіди скаржаться.”

“Та мені байдуже на сусідів.”

“Олесю, я розумію, ти засмучена…”

“Ти нічого не розумієш!” – спалахнула дівчина. “Думаєш, якщо запропонувала гроші, я маю тебе полюбити? Не дочекаєшся!”

“Я не чекаю, щоб ти мене любила. Просто не хочу, щоб ми сварилися.”

“Не хочеш сваритися – їдь звідси. Це наш дім, мій і татів. А ти тут зайва.”

Слова болюче вдарили Марію. Вона намагалася стримуватися.

“Олесю, твій тато мене любить. І я його теж. Ми – сім’я.”

“Ні!” – скрикнула дівчина. “Я і тато – сім’я! А ти просто тут живеш! Думаєш, я не знаю, що ти за нього вийшла через квартиру?”

Марія зблідла.

“Хто тобі таке сказав?”

“Бабуся. Мамина мама. Вона каже, що ти – мисливиця за чужим. Що спеціально підкотилася до тата, коли дізналася, що він удовець із трикімнатною.”

“Це брехня…”

“Правда!” – Олеся наблизилася, очі блищали від злості. “Тобі було сорок, ти жила в комуналці. А тут такий подарунок долі – чоловік із квартирою! Звісно, вискочила за нього!”

Кожне слово було як ляпас. Марія відчувала, як палають щоки.

“Я кохаю твого батька…”

“Так, звісно. Кохаєш його квартиру і зарплату. А його самого терпиш.”

“Годі!” – не витримала Марія. “Ти не маєш права так говорити!”

“Маю! Це мій дім! А ти тут ніхто!”

Олеся захлопнула двері перед самим носом мачухи. Музика заграла ще голосніше.

Марія стояла в коридорі, тремтячи від образу. Слова дівчини влучили у найболючіше. Так, вона дійсно жила в комуналці. Так, мріяла про власне житло. Але заміж виходила за кохання.

Андрій знайшов її у ванній, де вона намагалася прийти до тями.

“Що трапилося? Олеся репетує.”

“Вона сказала, що я за тебе через квартиру вийшла.”

Андрій нахмурився.

“Звідки в неї такі думки?”

“Від твоєї колишньої свекрухи. Виявляється, Ганна Миколаївна її цим годує.”

“Зрозуміло,” – Андрій стиснув кулаки. “Ганна завжди мене недолюблювала. А після того, як я одА через кілька місяців Олеся несподівано попросила Марію допомогти їй вибрати сукню на випускний, і ця проста розмова стала початком нового етапу їхніх відносин.