Солодкі і гіркі розчарування

“Торт та інші розчарування”

Олена збивала крем на бісквіт, її рухи були точними, як у годинникаря. Торт для Соломії, її доньки, мав стати шедевром: три яруси, ванільний мусс, свіжа малина, тонкі завитки шоколаду. Сьогодні Соломії виповнювалося вісімнадцять, і Олена сподівалася, що цей торт — її найкращий за двадцять років роботи кондитером — розтопить стіну, що виросла між ними за останній рік.

— Мам, ти ще не закінчила? — Соломія ввірвалася у кухню, її кросівки скрипнули по лінолеуму. — Марічка вже їде, а у нас безлад!

— Майже готово, — Олена посміхнулася, витираючи руки об фартух. — Подивись, як тобі?

Соломія миттєво глянула на торт, її обличчя залишилося байдужим.

— Ну… нормально. Тільки, знаєш, Марічка каже, що такі торти вже не в моді. Зараз усі роблять мінімалізм, без усіх цих… завитушок.

Олена відчула, як ложка в її руці стала важчою.

— Це не завитушки, Соломійко. Це твої улюблені візерунки, як на торте у твій десятий день народження. Пам’ятаєш?

— Мам, мені було десять, — Соломія заплющила очі. — Гаразд, я приберу у вітальні. Тато знову закидав усе своїми паперами.

Вона пішла, залишив за собою легкий аромат парфумів і відчуття, що Олена розмовляє з порожним простором.

—

До шостої вечора вітальня перетворилася: кульки, гірлянди, стіл із закусками. Олена поставила торт на центральний стіл, його ягоди блищали під світлом люстри, як маленькі рубіни. Вона згадала, як торішнього року Соломія відмовилася від родинного свята, втекти з друзями до кав’ярні. “Я доросна, мам”, — кинула вона тоді. Олена півроку копила на цей торт, відмовляючись від нових туфель і підписки на кулінарні курси, щоб сьогодні все було ідеально.

Дверний дзвінок розірвав її думки. Соломія кинулася відчиняти, і у квартиру впірнула Марічка — висока, з яскраво-рожевим манікюром і поглядом, що оцінював усе, як сканер.

— Ого, це що, торт? — Марічка зупинилася перед шедевром Олени, схиливши голову. — Соломійко, ти серйозно? Це ж для дітей!

— Ну, це мамина фішка, — Соломія захихотіла, але її щоки пожовкли. — Вона любить такі… ретро-штуки.

— Ретро? — Марічка розсміялася, її голос дзвенів, якОлена подивилася на дочку, і в її очах заблищали сльози, коли вона зрозуміла, що іноді любов — це не торт з малиною, а просто бути поруч, навіть коли смаки змінюються.