Не можна вдавати, що все залишилося, як раніше

У сні, де логіка текла, як вода, Ірина змалку любила запрошувати подруг додому. Мама завжди дозволяла, бо й сама була такою. Як тільки Ірина памятала себе, у них завжди були мамині подруги, особливо вихідними.

Дні народження ніколи не обходилися без гостей. Батько був іншим тихим, і на візити маминих подруг дивився спокійно, іноді навіть чаював з ними, жартував. Але частіше вони сиділи самі, а він возився в гаражі; друзів у нього майже не було, хіба що сусіди.

Ірині подобалося, коли подруги мами забігали просто так, по дорозі. Вони рідко пили вино, хіба що святами, а так чай чи каву. Коли заходили гості, у матері завжди піднімався настрій, всі сміялися, а іноді навіть співали.

Мам, чи можна, щоб Оля й Маряна до нас зайшли? питала вона.

Звісно, доню! На столі печиво й цукерки, захочеш пригостиш, і йшла на роботу.

Якщо подруги довго не заходили, мама пекла палянички й казала:

Запрошу хоча б Наталку чи тітку Ганю, сусідок. Іринко, сходи поклич їх до нас.

Так і жили. Коли Ірина вчилася в університеті, на вихідні приїжджала з подругою, а то й на канікулах могла привести її, звісно, за дозволом мами. Звичка мами приймати гостей перейшла й до неї.

За чоловіка Ірина вийшла на останньому курсі, за однокурсника Андрія. Жили окремо, вона запрошувала подруг. Андрій спочатку не схвалював. Але зрозумів, що для жінки це важливо.

Андрію, у нас завжди були гості. Я до цього звикла. Ти не проти, якщо іноді до нас будуть заходити друзі?

У нас удома рідко хто бував, мама не любила гостинності. Якщо батько приводив друга після роботи скандалу на весь вечер не уникнути. Але я не проти, якщо тобі це подобається. І чоловік поступово звик.

Разом вони вирішили, кого запрошувати, і з часом сформувався коло близьких друзів. Андрієві не подобалася подруга Ірини Тетяна. Вона була самотньою, поховала чоловіка й завжди трохи сумною.

Як ти з нею дружиш? нарікав він. Вона завжди похмура, і слова з неї не витягнеш. Якщо не сміятися й не жартувати, то навіщо взагалі приходити?

Але вона розуміє мене, дає поради, і я їх слухаю. Тетяна ніколи поганого не порадить. Вона вміє слухати й не розносить пліток. Іноді хочеться поговорити саме з такою людиною.

Ну знайшла кого слухати, тоска

Ні, Андрію, вона мені подобається. Тетяна не любить компаній, тому іноді любить заходити сама. Мені з нею спокійно. Вона ніколи не скаржиться й підтримує мене. Такі подруги потрібні.

Час минав. Ірина з Андрієм збудували великий дім, народили сина, але вона, як і раніше, збиралася з подругами. Іноді гуляли з дітьми, але частіше сиділи в ІриніА потім, коли літо знову стало теплим, а життя простим, Ірина зрозуміла, що найкращі речі залишаються невидимими, доки їх не втратиш, але вона вже навчилась бути щасливою без обману.