Покидати слід з гідністю

Отак треба жити
Тепер Олеся впевнена, що жінки, які розлучилися з чоловіками ще в молодості й жили самотньо, набагато щасливіші. Так вона думає, дивлячись зі свого досвіду.

Може, хтось з жінок зі мною не погодиться, каже вона подрузі Соломії, але я тепер так вважаю.

Можливо, але я думаю, у кожної своя доля, тому й казати за всіх не варто, нерішуче відповіла Соломія. Бо буває, що в першому шлюбі не щастя, а в другому чи навіть третьому знаходять його.

Не сперечатимусь, але залишаюся при своєму, промовила Олеся. Якщо брати мій випадок, то я пережила стрес, а попереду ще старость, а він просто розтоптав мої почуття. Тепер я й нікому не довіряю.

Олеся з чоловіком Дмитром, свекрухою, що мешкала з ними у одному підїзді, та чотирнадцятирічним сином Марком зустрічали Новий рік удома. Все було добре: Олеся звечора накрила стіл, свекруха допомагала, тож зустріли свято в колі родини. Першого січня прокинулися пізно, адже лягли спати далеко за північ, а за вікном лунали петарди та салюти. Свекруха пішла до себе раніше.

Цей рік почався для Олесі важко й несподівано. Після обіду Дмитро зник сів у машину й поїхав, нічого не сказавши. Просто зник.

Коли настала ніч, вона не могла заснути. У голову лізли тривожні думки.

Раптом Дмитро потрапив у аварію? голова боліла від навалу страхів.

Вона чекала, що їй зателефонують із новинами про чоловіка. Та була тиша. Його телефон не відповідав. Ніч пройшла без сну, а зранку з мігреню та тиском вона ледве піднялася. Поставила чайник. Незабаром на телефон прийшов смс від Дмитра: «Не шукай мене. Я пішов».

У неї затремтіли руки, серце закалатало. Що робити?

Показати смс свекрусі? подумала вона, але вирішила: Не варто її зараз хвилювати.

А потім раптом здогадалася:

Та чого хвилювати? Може, вона й так у змові з сином? Ні, піду й покажу. Рішуче пішла до сусідньої квартири й подзвонила.

Полюбуйся, що твій син мені надіслав, вимовила з обрадою.

Олесю, цього не може бути! Він же нічого не говорив. А ти жодних ознак не помічала? щиро здивувалася свекруха.

Ні. Я встигла подумати, що ти заодно з ним.

Та що ти, Олесю! Якби я знала, я б йому розум на місце поставила. Але тепер, бачу, пізно, вона замовкла, руки також тремтіли. Але знай: я завжди на твоєму боці й не визнаю ту його вжила нечемне слово.

Олеся зрозуміла, що свекруха теж нічого не знала, але зраділа, що Дмитро живий. Вона вже найогиднішого надумала.

Снідати не хотілося. Вона була розбита тим, що Дмитро виявився зрадником підло втік, не наважившись сказати правду в очі.

Зараз ще раз подзвоню, може, відповість, вирішила вона й набрала номер.

Трубку взяла жінка. Олеся спитала:

Хто це?

Дружина Дмитра, відповіла та. А ви хто?

Олеся не зізналася й сказала:

Я дружина його друга. Потрібно поговорити. Дайте адресу.

Та продиктувала. Олеся вирішила їй навідатися. Нагодувавши сина, вона виїхала.

Мам, а тато ще не повернувся? запитав Марко. Де він?

Ні, сину, не повернувся. Не знаю, вона уникала його погляду. Хлопець підліток, раптом щось зробить у гніві.

Сонечку, привіт, з Новим роком, подзвонила вона подрузі. Погана новина: чоловік кинув мене.

Дмитро?! Що ти несеш? Це жарт? здивувалася Соломія.

На жаль, ні. Він пішов до іншої, і я сьогодні їх відвідаю.

Олесю, хочеш, я з тобою? запропонувала подруга.

Ні, сама розберуся.

Підзвони, як повернешся.

Добре.

Олеся поїхала автобусом. Знайшла будинок, зайшла у двір, потім у відчинені двері. У кімнаті сиділи Дмитро й та жінка, вечеряли.

Дмитро першим побачив Олесю й схопився з місця. Жінка спитала:

Хто це?

Дмитро мовчав, а Олеся відповіла:

Я його законна дружина. У нас син. А ви хто?

Жінці аж обличчя потемнішало.

Хто тебе кликав? раптом ожив Дмитро. Що тобі тут треба?! Геть звідси!

Жінка підвелася:

Дмитре, ти ж сказав, що твоя дружина померла два роки тому. Навіщо брехав?

Він, ницько дивлячись їй у вічі, бовкнув:

БояОлеся гірко посміхнулася, повернулась і вийшла, залишивши їх наодинці з їхнім брехливим щастям.