Новий шанс на щастя

Ще один шанс на щастя

Оксана прокинулася радісною сьогодні її вісімнадцятий день народження. Вона знала, що батьки приготували подарунок, і хоч не була впевнена, що саме, серце підказувало: золоте каблучко з діаманчиком її мрія.

Доню, прокидайся, з днем народження! Дивись, що тобі купили, мати тримала в руках маленьке мерехтливе кільце, а батько стояв поруч із задоволеним виглядом.

Дякую, тату-мамо! вона схопилася з ліжка й одразу натягнула кільце на палець. Яка краса! обняла батьків по черзі, цілуючи їх у щоки. Але ж воно дуже дороге

Невже на вісімнадцятиріччя рідної дочки ми не можемо собі дозволити такий подарунок? промовив бачко, гладячи її по голові.

Вставай, донечко, це ще не все! додала мати. Вирішили зробити тобі сюрприз їдемо на море. Якраз у нас відпустка, а в тебе канікули.

Ой, справді?! Оксана засміялася. От хитрюги! А як же речі? Треба збирати

Я вже все спакувала, махнула рукою мати. Перевір сама, чи все є.

Оксана зідхнула щасливо. Єдине, що засмучувало дощ за вікном. Але поки вони зібралися та виїхали, він уже скінчився. Завантаживши речі в авто, сіли й рушили. Виїхали на оживлену трасу, і Оксана вже уявляла, як засмагатиме на пляжі, як повернеться додому з чудовим загаром, а подружки, особливо Іринка, позаздритимуть

Оксана з болем розплющила очі, спробувала підвестися і зойкнула. Тіло було одним суцільним стражданням.

Лежи, не рухайся, над нею похитувалася незнайома жінка в білому халаті. Зараз покличу лікаря.

Перед нею вже стояв літній лікар в окулярах. Він обережно взяв її за руку:

На трасі сталася аварія Вантажівка на слизькій дорозі вдарилася в ваше авто, голос його був тихим, наче він боявся розбити її ще більше.

Мамо де мама? Де тато? Оксана відчула, як по щоках котилися сльози.

Доню твоїх батьків більше немає. Ти вижила дивом.

Неправда! вона закричала. Мій тато завжди їздив обережно!

Але жахлива правда була невідворотною. Водій вантажівки не впорався з кермом. Оксана довго приходила до тями, не хотіла вірити, що батьків більше немає. Навіть після уколів, у напівзабутті, вона все одно плакала.

Час минав, а вона все ще лежала в лікарні. Лікар нічим добрим не порадував: чесно сказав, що після двох важких операцій дітей у неї не буде. Ніколи. Ще один удар. Але вона почала повільно вставати.

Родичів у неї не було. Єдина бабуся, мати батька, жила далеко в селі, та й хворіла. Навідувала лише подруга Іринка, раз навіть привела з собою Дмитра, з яким вони кілька разів гуляли в парку. Оксана сподівалася, що між ними щось буде але він більше не зявлявся.

Після виписки Іринка намагалася розважити подругу. Одного разу прийшла з Андрієм, який їй дуже подобався. Але він вважав їх лише друзями. Андрій зацікавлено дивився на Оксану. Її тиха сумна врКоли ж Оксана, врешті-решт, прокинулася від власних сліз, вона підвелася, взяла телефон і набрала номер Андрія, бо зрозуміла справжнє щастя не в досконалості, а в сміливості бути щирою.