Сімейні гості

**Щоденниковий запис**

Соня сіла на край ліжка й втомлено подивилася на акуратну стопку купюр, що лежала перед нею на столі. Два роки вона разом з Юрком поступово збирала кожну копійку, кожну гривню, щоб дозволити собі щось неймовірне відпочинок біля моря.

Невеликий будиночок на узбережжі, свіжа риба на вечерю, шелест хвиль, вітер, що співає, і свобода від буденних клопотів усе це здавалося їм винагородою за роки праці, відмов і невеликих радощів, які вони собі інколи дозволяли.

«Ми заслужили цей відпочинок», думала Соня, дивлячись на гроші. Їй хотілося вірити, що нарешті доля посміхнеться їм обом. Це літо мало стати тим самим глотком свіжого повітря, довгоочікуваною перервою від нескінченної метушні.

У кімнату зайшов Юрко. Йому було десять. Він з хвилюванням крутив у руках навушники подарунок на день народження, який Соня виршила купити, незважаючи на економію, щоб хоча трохи порадувати сина.

Мам, ти впевнена, що ми туди поїдемо? спитав він, сідаючи на стілець і пильно дивлячись на маму.

Так, сину, відповіла Соня лагідно. Там тихо, пляж майже безлюдиний, а поруч ринок із фруктами. Уяви, як чудово буде грітися на сонці? Море, свіже повітря, жодної метушні

Юрко посміхнувся і кивнув, але в його очах промайнув відтінок розуміння він знав, як важко мамі одній тягнути весь побут, як часто вона себе обмежує, як кожна гривня в цьому конверті далася їй нелегко. Ця подорож була їхньою спільною мрією, яку вони берегли як найдорожче.

У цю мить задзвонив телефон. На екрані «Олег».

Привіт, сестро! жваво промовив голос брата. Як справи? Куди цього літа збираєшся?

Соня зітхнула. З Олегом у них завжди були непрості стосунки: він любив командувати, вважав себе старшим і розумнішим, не приховуючи цього навіть від рідних.

На море з Юрком, обережно відповіла вона. Хочемо зняти кімнатку біля води, просто відпочити.

Навіщо витрачати гроші? усміхнувся Олег. У нас ж дача біля самого моря! Приїжджайте. Повітря, ягоди, тиша. І економія.

Соня задумалася. Олег завжди вів себе так, ніби знав, як жити краще. Але Юрко оживився, почувши про можливість побувати у родичів.

Мам, це ж ціла дача біля моря! сказав він із надією. Поїдемо до дядька Олега! А гроші залишимо на потім.

Соня зітхнула, хоч і сумнівалася, та згодом кивнула.

Добре, відповіла вона. Ми приїдемо.

Олег зустрів їх на вокзалі з широкою посмішкою й обіймами.

Ну нарешті! Скільки літ, скільки зим! скрикнув він, міцно стискаючи Соню. Поїхали, у нас вже стіл накритий.

Марія, його дружина, стояла поруч із трирічною Даринкою, яка радісно махала їм рученятами.

Оце зустріч! голосно й весело вигукнула Марійка, кидаючись до Соні в обійми.

Дача виявилася затишною: деревяний будиночок із плетеними кріслами на ґанку, гойдалка під розлогим яблуком, гамак, що хитався на вітрі. До пляжу можна було дійти пішки за пятнадцять хвилин стежкою, зарослою польовими квітами. Перші два дні Соня й Юрко відпочивали, наче в казці: засмагали, купалися в прохолодній воді, їли свіжі пироги й полуницю з грядки, слухали спів пташок і шум прибою.

Соня дивилася на Юрка, як він бігав із Даринкою, зривав яблука й годував качок у ставку неподалік, і вперше за довгий час її серце наповнилося полегшенням.

Однак на третій день ранок почався не так мирно. Під час сніданку Олег звернувся до Соні:

Соню, ти ж вмієш готувати? Звариш нам борщ на обід? А то Марійка вже зовсім зморилася з Даринкою.

Соня трохи здивувалася, але кивнула:

Звичайно, без проблем.

Ввечері, коли всі зібралися після вечері, брат попросив допомогти змити посуд.

Соню, ми так зморилися за день. Ти ж не проти?

Гаразд стримано відповіла вона, намагаючись не показувати здивування.

На четвертий день Юркові дали кошик із наказом:

Бери, Юрку, збирай малину. Усі люблять пироги.

Але я хотів на пляж пробурмотів він неохоче.

Спочатку справа, потім відпочинок, різко відповів Олег.

З кожним днем доручень ставало більше. Соня мила підлогу, дивилася за Даринкою, поки Марія їздила в місто за продуктами. Юрко полов грядки, носив відра з водою з колодязя. Спочатку вони сприймали це як допомогу, але незабаром стало зрозуміло: відпочинок перетворювався на роботу. Це було не те безтурботне літо, про яке вони мріяли.

Ввечері, коли Юрко повернувся з городу з подряпаними руками, він сів на ґанок і мовчки подивився на матір.

Мам, тихо сказав він, а чому ми не можемо просто піти на пляж і не робити все це?

Соня стиснула гу