Зустріч над водою

Осіннє листя, підхоплене вітром, кружляло в повітрі, ніжно опускаючись на землю. Дмитро йшов додому від батьків пішки, залишивши машину у їхньому дворі він випив із батьком, який щойно повернувся з санаторію та з ентузіазмом розповідав дружині та синові, як його добре там лікували.

Отож, жінко, наступного разу поїдемо разом, самотужки нужденно було.

Тату, там же багато вільних жінок, от би й веселились, жартував Дмитро, підморгуючи та спостерігаючи за реакцією матері.

Жінок багато, але всі хворі та старші за мене. Та й хіба я нашу маму на когось проміняю? усміхнувся батько, лагідно поглянувши на дружину.

Засидівся Дмитро в батьків, прийшов сам Олеся, як завжди, не захотіла. Батьки живуть недалеко від його орендованої квартири. Вони з першого дня не сприйняли Олесю, хоч і не показували виду. Але мати сказала синові:

Дмитре, не твоє це Олеся не для сімейного життя. Повір, у мене око на ці речі наточене.

Мам, а звідки тобі знати? Ти ж тільки раз із нею бачилась.

Гаразд, сину, живите. Але колись ти мене згадаєш. Єдина моя втіха що поки до ЗАГСу не збираєтесь. Не переживай, Олеся не відчує нашого ставлення до неї

Ще зранку, виходячи до офісу, Дмитро попередив Олесю, що після роботи заїде до батьків тато повернувся із санаторію.

Давай зустрінемось біля їхнього будинку, зайдемо разом, посидимо.

Не можу, Діму, я обіцяла подрузі навідати її. Ти ж знаєш, Наталка захворіла, на лікарняному. А ще я записана на манікюр, відповіла Олеся.

Дмитро і так знав, що вона не піде, але спитав на всяк випадок.

Гаразд, тоді я трохи затримаюсь. Тато напевне стопарчик наливе справа ж радісна, повернувся. Він посміхнувся, поцілував її та вийшов.

І не поспішай, я теж посиджу з Наталкою, сказала Олеся.

Тоді подзвони, я зустріну, відповів він. Не бігай по темряві.

Вечір вже накрив місто, рідкісні ліхтарі не справлялись із наступом темряви. Хоч ще й не пізно, але восени ночі настають швидко. Дмитро не став дзвонити Олесі мабуть, вже вдома. Він ішов у гарному настрої: випили з батьком, поговорили з матірю, посміялися.

Відчинивши двері, він почув Олесиний сміх із спальні. Заглянувши туди, побачив, як його найкращий друг неспішно одягався, а дружина говорила:

Поспіши, Руслане, а то Дімко скоро повернеться, а нам це ні до чого Але раптом замовкла, побачивши Дмитра у дверях.

Ноги самі винесли його з квартири. Він не міг оговтатися:

Олеся з моїм кращим другом Навіть у страшному сні такого не міг уявити

Йому було боляче. Він ішов, не знаючи куди. Мета зникла, навіть бажання жити згасло. Зупинився, озирнувся опинився на мосту. Машини пролітали повз, сліплячи фарами. Відвернувшись, він подивився вниз там була темна вода.

Раптом хтось торкнувся його рукава. Озирнувшись, Дмитро побачив літнього чоловіка в окулярах із невеликою сивою борідкою.

Молодий чоловіче, вам не здається, що тут занадто високо? Я зазвичай не втручаюсь у чужі долі, але сподіваюсь, що правильно зрозумів ви не маєте наміру він мовчки кивнув у бік річки.

Дмитро нарешті зрозумів і навіть перелякався думкам, які міг приписати йому цей незнайомець.

Та ні, звісно ж ні! відповів він.

От і чудово, сказав чоловік. Вам у який бік?

Поки не знаю.

Тоді проведуть мене на той бік. Я живу за парком, якщо, звісно, вам не важко.

Добре, згодився Дмитро.

До речі, як вас звати? Я Іван Семенович.

Дмитро.

Міст був недовгий, річка неширока. Дорогою Іван Семенович розповідав, що ще три роки тому викладав економіку в університеті, а тепер на пенсії.

Спочатку нудився вдома, але потім онука народила хлопчика от і турбот прибавилось. Живемо з Оленою удвох точніше, утрьох ще й Артемко, мій правнук.

Його спокійний голос заспокоював Дмитра.

Дмитре, у тебе щось трапилось, сказав Іван Семенович не питаючи, а констатуючи. Може, даремно я тебе попросив? У тебе свої справи?

Поки не знаю, куди йти. До батьків не хочеться, тільки що звідти. А додому не піду. Там там у мене йому не хотілось згадувати.

Не треба, я все зрозумів. А ось що заходь до нас. У нас з Оленкою велика квартира, можеш залишитись. Я щовечора так гуляю через міст і назад.

Незручно якось дитина ж у вас.

Та пізно ще, Артемко після девятої засинає. Ідемо?

Дмитро не розумів, чому погодився. Можливо, тому що йому нікуди було йти.

У квартирі було затишно. Іван Семенович тихо поставив чайник, дістав із шафи чашки, на столі вже стояла ваза з печивом.