Яка купила матері будинок, перевезла її з речами, а там — свекруха вже розмістилась і замки поміняла!

**Щоденник Олега**
Сьогодні остаточно оформили документи на будинок для мами. Сонячне вересневе світло освітлювало нові печатки на папері. Ольга Іванівна тепер офіційна власниця я купив його для неї, щоб вона нарешті жила в спокої.
Мама завжди мріяла про власний дім із садом. Останні роки вона тіснотилася в однокімнатній хрущовці, скаржилась на шумних сусідів. Будинок у тихому районі Києва ідеальний варіант: двоповерховий, з великим подвірям.
Наступного дня ми з дружиною Марією привезли мамині речі. Ольга Іванівна метушилася, розглядаючи кімнати:
Сину, який же гарний! вона оглядала простір, вже уявляючи, де саме саджатиме троянди.
Марія мовчки переносила коробки, час від часу кидаючи на мене невдоволений погляд. Вона з самого початку була проти казала, що для мами вистачило б і скромної дачі. Але гроші заробляв я, тому рішення залишилося за мною.
Мамо, ось ключі, я протягнув їй звязку. Від хвіртки, від дверей, від заднього входу.
Добре, добре, вона сховала їх у кишеню. Я все запамятаю.
До вечора будинок був облаштований. Мати ходила кімнатами, немов не вірячи у свою удачу. Я дивився на неї з задоволенням робив це саме для того, щоб бачити її щастя.
Але не все було так гладко.
Через тиждень, приїхавши після роботи, я побачив, що біля паркану сушиться незнайома білизна. На подвірї стояли чужі коробки. Спочатку подумав, що мама запросила гостей але потім побачив її речі, складені біля веранди.
Серце завмерло.
Що тут відбувається? я спробував відчинити двері, але замок був змінений.
Сусідка, бабуся Наталка, вийшла на вулицю:
Твою матір звідси вигнали. Три дні тому.
ЯК?!
Твоя теща прийшла, сказала, що тепер тут житиме. Замки поміняла, речі викинула.
Кров ударила в скроні. Я дістав телефон, але спершу знайшов маму вона сиділа на лавці в саду, згорблена, немов зімята.
Сину голос її тремтів. Я не знала, куди йти
Зараз розберемось.
Теща, Тетяна Петрівна, вийшла на поріг із самовдоволеним виглядом.
О, приїхав! вона озирнула мене, немов господарка. Ми вже облаштувалися.
Де моя мати спала останні три дні? я не став витрачати час на пояснення.
Ну на веранді. Але це ж тимчасово! вона махнула рукою. Будинок великий, треба ж розподілити кімнати.
Я викликав поліцію.
Інспектори перевірили документи, поговорили з сусідами і наказали Тетяні Петрівні збирати речі. Вона кричала, що це «несправедливо», що «сімя має ділитися», але закон був на моєму боці.
Довелося викликати слюсаря, щоб знову змінити замки. Мама мовчки спостерігала, іноді витираючи сльози.
Пробач, я обняв її. Я не міг уявити, що хтось посміє так вчинити.
Вона лише похитала головою:
Ти не винен.
Ввечері ми пили чай на кухні, повертаючи всі речі на місця. Теща встигла переставити меблі, повісити свої фотографії наче назавжди тут осісти.
Що буде з Тетяною Петрівною? несміливо запитала мати.
Нічого. Вона більше ніколи не переступить цей поріг.
**Урок цієї історії:**
Доброта не повинна бути наївністю. Навіть найближчі люди можуть скористатися твоєю довірою тому захищай тих, хто справді вартий твоєї турботи.