Неодмінність вибору

Піти чи залишитися

Оксана відчинила двері й здивувалася, побачивши доньку Марійку та незнайомого хлопця, який привітно посміхався.

Привіт, мамо, знайомся, це Дмитро, вирішила, що вам вже час познайомитись. А тата нема вдома? говорила швидко донька й одразу ж підштовхувала вперед хлопця, заходь, Дмитре, не соромся, у мене чудові батьки.

Доброго дня, трохи зніяковіло привітався він і зайшов у кімнату.

Оксана усміхнулася, щоб підбадьорити його, і кивнула у відповідь.

Мам, вибач, що без попередження, але ми лише чаю випємо, лепетала Марійка, а потім підемо у кіно.

Дмитро поводився ввічливо, скромно посміхався, але підтримував розмову.

Мамо, а де тато? Хотіла, щоб він познайомився з Дмитром.

Ну де ж може бути наш тато? У гаражі, звісно. Колупається там, казав, що треба машину пропилососити й вимити. Ти ж знаєш, він усе сам, на мийку не хоче відповіла Оксана.

Незабаром Марійка з Дмитром збиралися йти. Хлопець ввічливо подякував і попрощався.

Ой, який ввічливий і вихований, подумала мати, зачиняючи за ними двері.

Марійка навчалася в університеті на другому курсі, донька вже доросла. Оксана навіть не помітила, як вона виросла. А вона вже постійно ставила матері запитання про життя, просила поради: як вчинити, що робити в тій чи іншій ситуації, чекала підказок.

Іноді, звісно, мати радила доньці, але бували випадки, коли відповідала:

Донечко, на це запитання в мене немає однозначної відповіді й ніколи не буде, як не буває єдино правильних рішень. Іноді життя розставляє нам пастки, наче підказує, що для всього свій час.

У кожного своя доля, життя розпоряджається по-своєму. Оксана, проживши з чоловіком понад двадцять років, завжди стояла на роздоріжжі. Вона добре памятала, як подруга Тетянка познайомила її з Іваном.

Оксанко, знайомся це Іван, друг мого Сергія, підвела вона високого й худуватого хлопця до подруги, який виглядав збентеженим і трохи розгубленим. Він працює з моїм Сергієм, той давно просив познайомити друга з кимось із подруг. Ну, взагалі, спілкуйтесь тут, усміхнулася вона й побігла до свого хлопця в натовп танцюючих.

Студентська дискотека була майже на розпалі. Оксана з Тетяною вчилися в університеті, навчання добігало кінця. Тетяна з Сергієм збиралися одружитися через два місяці. Іван виглядав чужим серед студентів, соромився, почувався не в своїй тарілці. Сутулився, наче соромився свого зросту, був трохи незграбним, оглядався довкола, роздивляючись веселий студентський натовп.

Івано, ти десь навчаєшся? першою почала розмову Оксана.

Ні, я вже третій рік працюю водієм, а до того армію відслужив.

Дивно, відслужив армію, а навіть не дужчав, високий і худий, подумала Оксана, зазвичай хлопці після армії повертаються іншими, у неї перед очима був приклад старший брат.

Ми з Сергієм разом служили, так вийшло, подружилися, а після армії наша дружба триває, разом і на роботу влаштувалися. Навчався я лише у школі. А ви, значить, тут з Тетяною вчитеся.

Він дивився Оксані в очі з усмішкою. А посмішка у нього була хлопячою й чарівною, що вона мимоволі посміхнулася у відповідь, хоча й не хотіла давати йому підстави на щось сподіватися. Не сподобався він їй. Так і відбулася їхня перша зустріч. І якби тоді хтось сказав їй, що це її майбутній чоловік, вона б від душі сміялася.

Та як кажуть, від долі не втече. Мабуть, життя було б нудним і одноманітним, якби ми всі знали наперед, де й з ким опинимося через рік. Кожного разу, коли Іван запрошував Оксану на побачення, вона думала, що це востаннє, ну погуляють, побалакають і розійдуться. Наступного разу вона відмовить йому.

Минув час, а Оксана не наважувалася відмовитися від зустрічі. З одного боку, було трохи шкода цього скромного й доброго Івана, з іншого біля неї не було хлопців, до яких вона ставилася б серйозно, за кого б могла вийти заміж.

Оксанко, ну як у тебе справи з Іваном? питала Тетяна.

Нормально, сама не знаю як, байдуже відповідала подруга.

Вже й на весіллі Тетяни з Сергієм побували, Оксана з Іваном були свідками. Веселилися й раділи за друзів. Вже Оксана закінчила університет і влаштувалася на роботу. Так і зустрічалися. І ніби вже звикла Оксана, вона розуміла, що Іван справжній. Вирішила порадитися з матірю.

Мамо, я тебе вже познайомила з Іваном, і от не знаю, що робити. Він уже про весілля почав говорити, а я не знаю, що й відповісти. Знаю лише, що він надійний, працьовитий, турботливий, хоча багато чого не знає, не начитаний і книжки не любить.

Дон