Хиткий бар’єр розсипався

**Щоденник**

Сьогодні був важкий день. Стіна, що стояла між нами, виявилася з піску

До кінця девятого класу Соломія вималювалася, і вже багато хлопців, та й молоді чоловіки озиралися на струнку дівчину. Батьків Соломії в селі всі знали й поважали. Мати Олена працювала завідувачкою пошти, а батько Богдан був трактористом. Будинок у них великий, колись думали буде багато дітей, тож і хату звели простору. Та народилася лише одна донечка, і більше Олена не змогла.

Соломійко, покликала мати, йди в двір білизну розвіси, тільки прання закінчила.

Так, мамо, зараз

На дворі стояв спекотний літній день. Соломія у коротенькій сукні вийшла з тазом і попрямувала до мотузки, натягненої біля хати.

У селі всі знали цю гарну й запальну дівчину, в неї був вогняний характер. До шістнадцати років вона розквітла, а тепер уже й сама озиралася на парубків.

Ну й донька в Богдана, кивали головами сусідки, умить перетворилася на красуню. Не одному хлопцю голову запаморочить.

Соломія розвішувала білизну, коли раптом помітила Степана, що сидів під грушею й курив, не відводячи від неї очей. Це був друг батька, Богдан запросив його й Валерка допомогти викласти доріжку в саду. Сам пішов у хату за квасом, а Валерко носив пісок у відрі.

Дівчина кинула на Степана погляд, від якого той ледь не поперхнувся димом. Потім навмисне схилилася, вигнула спину, ніби лань, і розвішувала велике рушник.

Ну й Соломійко, подумав Степан, крутиться переді мною, немов вабить.

А вона й не збиралася зупинятися. Закінчивши з білизною, сіла поруч із ним, а в Степана аж кров до голови ударила, скроні застукали.

Що, дядьку Степане, спека сьогодні? підсміхнулася вона, рухаючись ще ближче.

Та-а-к, Соломійко, спека, витер піт, що виступив на лобі.

Бачу, як засмагла, дражнилася вона.

Це я від природи смуглявий, відповів він гордо, але стримано.

Потім підвів очі й впялився на неї, примружившись від сонця. Схрестив руки на грудях, даючи зрозуміти розмова скінчена. Вона ще мала, до чого тут заиграшки? Та й донька друга А тут і Богдан підійшов із квасом.

Валерку, йди квасу випий, покликав він, та трохи відпочинь. До вечора встигнемо.

Соломія пішла в хату, а Степан провів її поглядом. Ніхто не знав, що коїлося йому в душі.

Йому було тридцять чотири, а він досі не одружений. Статний, з карими очима, сильними руками багато дівчат у селі за ним сохли. Але він ніяк не міг знайти ту єдину.

Коли сонце схилялося до заходу, Степан вийшов з лазні, яку Богдан змайстрував у саду. Валерко вже сидів із господарем на ґанку, а Олена виносила на стіл вечерю.

Він вийшов у самих штанях, не встигши навіть очі протерти, як перед ним опинилася Соломія.

Ти мене переслідуєш? сухо спитав він.

Та я й не знала, що ти тут, кокетливо звела плечима дівчина.

Соломійко, ти ще мала. Годі зі мною грати.

До чого я мала? викликово поставила руки в боки, а груди її хвилювалися.

Ти, мабуть, на сонці перегрілася

А може, я за тобою заміж хочу.

Степан остовпів.

Та куди тобі? Ти ж неповнолітня!

На вечерю він не залишився, відмовляючись справами. А Соломія пішла в хату.

Вона давно мріяла про нього. Чекала, коли їй виповниться вісімнадцять. А тепер вступила до училища в райцентрі, з вересня їздитиме на в