Радість знову заповнила серце

У душі знову поселилось щастя.

Вже не вперше помічала Оксана, як її чоловік Тарас тримається за лівий бік, де серце. Намагається непомітно, погладить і відпускає руку, озираючись, чи не бачить дружина. А вона вже не раз питала:

Що, знову болить, Тарасе? Треба б до лікаря сходити.

Пройде, буває, зараз полегшає, завжди однаково відповідав він.

Девятий рік жили разом Оксана з Тарасом у селі, куди вони приїхали після інституту. Він закінчив аграрний, вона педагогічний. Але Оксана не працювала, бо Тарас любив господарство: дві корови, вівці, порося, кури та качки. За всіма треба було доглядати, тому вона залишалася вдома, весь день на ногах. Тарас працював агрономом.

Оксану з тринадцяти років виховувала бабуся батьки загинули в пожежі, а вона тієї ночі якраз була в бабусі. Тарас був родом із цього села. Але через три роки після весілля вмер його батько серце в нього зупинилося, а майже за два роки пішла і мати.

Так і залишилися вони з Оксаною самі. Все було добре, але дітей у них не було. Обидва чекали, вона навіть плакала вночі, молилася, щоб Бог дав їм дитину. Та поки що марно.

Вранці Тарас поснідав і збирався на роботу, та раптом знову схопився за сердце. Не встигла дружина підбігти, як він упав на підлогу серце не витримало. Швидка приїхала швидко, але вже було пізно.

Після похорону Оксана довго плакала, думала на самоті:

У тридцять років сама залишилася… Чому ж у житті так несправедливо? Дуже любила чоловіка, а Бог забрав його. Усіх забрав. У чому ж я провинилася?

Вранці заходила в хлів, доїла коров і плакала:

Навіщо мені це господарство? Роблю все через силу, бо шкода худобу, всіх треба нагодувати, коров подоїти… ридала, гадаючи, що ніхто не чує.

Але чула сусідка Наталія Петрівна, яка працювала завучем у школі. Якось зайшла до неї:

Оксанко, чую, як ти плачеш. Розумію. Продавай худобу, навіщо тобі одній? Знаю, що в сусідньому селі звільнилася вчителька початкових класів. Може, влаштуєшся туди? У нас усі місця зайняті, а там початкова школа, старші діти вже до нас їздять. Всього пять кілометрів. Хоч серед людей будеш, відволічешся. Погодься, ти ж педагог.

Дякую, Наталю, дякую. Справді… погодилася Оксана.

За літо вона продала худобу, а до вересня вже була в сусідньому селі. Зявилася там гарна Оксана Михайлівна, її поселили у великому будинку. Вона прибрала, вимила вікна, все вичистила.

От і почалося моє нове життя, говорила вона собі вголос. Тільки от паркан звалився, хвіртка не закривається треба якось полагодити.

Попросила допомоги виділили їй штакетини. А лагодити треба самої.

Галю, звернулася до сусідки, яка якраз розвішувала білизну, може, підкажеш, до кого звернутися, щоб паркан поставили? Матеріал є, ось привезли.

Галя витерла руки об фартух, підійшла ближче.

Є у нас тесляр, золоті руки, але пиячить. Без пляшки нічого не робить. Віра його винувата, дружина. Як одружилися, так і пють обоє. Був хлопцем не пив зовсім. У них і діти є дві донечки, чотирьох і двох років, але півроку тому їх у соцслужбу забрали. Ти сама до них не ходи, я побачу Миколу і скажу.

Дякую, Галю.

Наступного дня сусідка прийшла і сказала:

Бачила сьогодні біля магазину Віру, завтра зранку й прийдуть. Тільки купи пару пляшок вина так просто вони нічого не роблять.

І справді прийшли зранку Микола з Вірою, обидва з перегаром. Він кинув інструменти у двір і озирнувся. Оксана вийшла з хати.

Здорово, господаро, голосно промовила Віра, а Микола лише кивнув на знак вітання.

Зімятий, неголений, з кудлатими волоссями, він мав ясні, виразні очі. Вони не втратили чистоти. Оксана на мить завмерла так нагадували вони погляд її покійного чоловіка.

Ось штакетини, махнула вона рукою.

Гей, господаро, самі бачимо, Віра сіла на сходах, є що випити принеси. Зранку вже горить. Миколо, іди сюди, командувала вона.

Вона спритно відкрила пляшку, налила собі й чоловікові. Обидва випили, і Микола пішов працювати.

«Якщо вони так питимуть, що ж він зробить? думала Оксана. А завтра й зовсім не прийдуть…» Але вирішила мовчати.

Та Микола хоч і пив, але роботу знав і робив добре. У селі всі знали якщо він узявся, то зробить якісно. А дружина завжди поруч, наливала й дивилася, як він працює.

Закінчив він, коли вже смеркало.

Господаро! кричала вже пяна Віра, приймай роботу!

Оксана оглянула новий паркан рівний, хвіртка на місці, навіть гачок був, щоб не