Сила витривалості

Мамо, тату, із золотим весіллям вас! скрикнула дочка, заходячи у двір разом із чоловіком та дітьми. Бажаємо вам ще стільки ж прожити в любові та радості.

Дякуємо, доню, ну ти ж знаєш, ще стільки Але обіцяємо жити далі, весело відповів Степан.

Так, минуло пятдесят років спільного життя Тетяни та Степана. Пятдесят чи це багато? Озирнешся і наче миттю промайнуло. Не кожен може похвалитися таким, життя ж буває й важким, трапляються і чорні дні.

Чи справді щасливі Тетяна зі Степаном? Може, у втомленій усмішці ювілярки криються давні образи? А за посмішкою чоловіка провина? Хто знає

Тетяні було лиш чотирнадцять, коли сусідський Стьопка, якому вже виповнилося сімнадцять, сказав їй по дорозі зі школи:

Тетянко, а ти ж така гарнюня! Повернуся з армії одружуся. Тільки підрости трохи. Мені ж рік і в солдати.

Оце так знайшовся жених, скривилася дівчина й побігла додому.

У школі хлопці вже цікавилися Тетяною, але вона навіть не дивилася в їхній бік. Мати виховувала суворо, а парубки вважали її недосяжною. Відповісти могла кому завгодно.

Тетяна гарна, та якась дика, шепотіли вони. І слова не добєшся.

Час минав. Степан відслужив і повернувся. На другий день вийшов і враз натрапив на Тетяну несла від криниці відра на коромислі. Він аж онімів. Перед ним стояла висока, струнка дівчина, і він на мить забув слова. Та швидко опамятався.

Тетянко! Ще красунішою стала! А хлопець вже є?

А тобі яке діло? усміхнулася вона.

Приходь сьогодні до клубу. Поговоримо, повеселимося

Тетяна знизала плечима й пішла собі. А Степану спати не йшло. В армії він забув про обіцянку, та тепер шутка стала серйозною. На такій дівчині, як Тетяна, тільки женитися інакше гріх.

Весь вечер у клубі він чекав на неї. Дівчата кружляли навколо, запрошували на танці, та він сумно дивився у двері. Вона не прийшла.

Наступного дня знову підстеріг біля криниці.

Чого не прийшла? Чекав

Не люблю я клубів, гордо відповіла вона й хотіла пройти, та Степан став на дорозі.

Геть із шляху! скрикнула Тетяна.

А що зробиш?

Вона поставила відра, схопила одне й вилила на нього воду.

Ось що! засміялася. Піди тепер, знайди собі іншу мокру куртку.

Гаряча діва Та я знайду спосіб. Все одно буде моєю.

Він підстерігав її, супроводжував до хати. Одного разу подарував букет польових квітів вона розсміялася.

Зрештою, одного вечора сусідка на лавці біля хаЗ часом Степан зрозумів, що найвища мудрість не поспішати вирішувати долю за першим гнівом, а вміти чекати, бо справжнє кохання витримає все.