Він назвав її ‘нікем’, але вона знайшла, як відповісти…

Чоловік назвав її «нікем» перед коханкою, але через рік дружина таки знайшла, чим йому відповісти

Пані, вам погано? уважний чоловічий голос вирвав її зі заціпеніння. Вона підняла на незнайомця заплакані, затуманені очі й розридалася навзрид! Не зважаючи на перехожих, які здивовано розступалися.

Оксана вже й забула, коли останній раз спала більше пяти годин. Її день починався затемна й закінчувався опівніч. Прибирання великої хати, готування на трьох (чоловік, син, лежачий свекор), прання, прасування А ввечері друга зміна: миття підлоги в офісі. На себе часу не лишалось зовсім.

Так вийшло поступово. Спочатку свекруха, яка жила через двір, частіше «забігала на каву», залишаючи після себе купу брудного посуду й «корисні поради». Потім чоловік вирішив, що хатня робота це виключно жіноча справа.

Син, який давно виріс, швидко зрозумів правила гри. Навіть на роботі начальник не соромився навантажувати її обовязками інших, натякаючи: «Не подобається за дверима черга». Оксана мовчки ківала й робила.

Колись вона була вмілою кондитеркою. Її торти викликали захоплення. Але нескінченні сімейні клопоти, хвороба свекра, брак грошей змусили кинути улюблену справу й піти туди, де хоч щось платили за важку працю.

Донька давно вийшла заміж і поїхала за кордон від неї допомоги не чекалося, та Оксана й не скаржилася, лише тихо раділа її щастю здалеку.

Втома стала її вічним супутником. Вона падала на ліжко, провалюючись у безсновидний сон, а за кілька годин знову в бій. Роки такого життя залишили слід.

Вона перестала доглядати за собою. Зайва вага, яку чоловік насмішливо називав «ведмедицею», тьмяне волосся, стягнуте у «хвіст», старий халат і вічно втомлене обличчя.

Оксана давно перестала купувати щось гарне, лише практичне. Чоловік Тарас вже не просто втратив інтерес він дивився на неї з погано прихованою огидою.

Його знущання ставали дедалі жорсткішими, і той нещодавній жарт про «полтавську ведмедицю» був лише одним із багатьох. Він все частіше зникав вечорами, повертаючись під ранок з порожнім поглядом і запахом чужих парфумів.

Свекруха доповнювала картину. Її отруйні натяки та скарги синові на «неробучу невістку» були щоденним випробуванням. Проходячи повз лавку, Оксана відчувала на собі її холодний погляд і чула плітки.

Було боляче й гидко, але сил боротися не лишалося. Вона все частіше відчувала себе не жінкою, а безмовною служницею для чужих потреб.

Оксанко, подивись на себе! здивувалася шкільна подруга під час випадкової зустрічі. Кинь усіх, займися собою!

Не можу, Іро. Родина це головне, пробурмотіла Оксана, відводячи погляд. Але слова засіли в серці.

Розвязка настала несподівано. Виснажена, вона заснула в автобусі, проїхала зупинку. Вийшла в незнайомому місці й пішла до метро через оживлену вулицю з кафе.

І раптом завмерла. За столом сидів Тарас. Він сяяв і ніжно обіймав доглянуту брюнетку, чия сукня коштувала як три її зарплати.

Світ навколо зник. Вона підійшла.

Тарасе?

Він озирнувся. На обличчі мигнув переляк, потім досада. Брюнетка зневажливо оглянула Оксану.

Коханий, хто це? протягнула вона.

Тарас, дивлячись крізь неї, буркнув:

А це ніхто. Так, з роботи.

«З роботи». Не дружина, не мати його дитини, а просто «з роботи». Він зрадив, принизив, зробив її ніким. Біль, гнів, роки жертв все звалилося разом.

Вона пішла, не бачачи дороги. Світ розплився.

Пані, вам погано? той самий голос. Вона подивилася на чоловіка і знову ридала. Не через зраду, а через себе ту Оксану, якої вже не було.

Додому повернулася, мов у тумані. Мовчки пройшла повз свекруху.

Мам, де мої шкарпетки? крикнув із кімнати 25-річний син. Він навіть не спитав, чому вона така.

Задзвонив телефон. Начальник.

Оксано, Соколова знову хвора! Завтра будеш замість неї!

Не прийду, тихо сказала вона і вимкнула телефон.

Зібрала речі й вийшла.

Перші тижні телефон не замовкав дзвонили чоловік, син, начальник. Але Оксана мовчала. Вона зрозуміла: їм потрібна не вона, а її праця.

Вона сиділа на кухні у матері, дивилася у вікно. І одного дня прийшла думка: вона сама дозволила так ставитися до себе.

Гнів спалахнув. Вона вдарила по столу. Стара чашка, подарунок Тараса, розбилася.

«Все, подумала вона. Стара я померла. Назад немає».

Минув рік.

Ясний літній день. Оксана сидить у кафе, сміється з жартів чоловіка поруч. Вона струнка, з елегантною зачіскою, очі сяють.

За рік вона змінилася. Повернулася до конди