Повернулась назавжди

Коли мати збиралася заміж, Соломія не заперечувала. Їй подобався мамин вибранець лагідний і врівноважений Тарас, який завжди доброзичливо спілкувався з нею. До матері ставився з ніжністю і турботою. Усе було добре, але пятнадцятирічна Соломія поставила умову:

Мамо, я не проти твого весілля, тим більше дядько Тарас чудова людина, тобі самій буде сумно, адже я колись поїду вчитися до інституту. Але я переїжджаю до бабусі.

Як до бабусі? У місто? Та тобі ж лише пятнадцять, ти ще неповнолітня! Як я залишу тебе без нагляду? мати рішуче заперечувала.

Мамо, хіба це без нагляду? Бабуся ж виховала тебе сама, отож і за мною піклуватиметься, наполягала Соломія. До того ж я вже подзвонила їй, і вона рада, що я їду.

Отак от Усе вирішили за моєю спиною, промовила мати, то зі смутком, то з розпачем у голосі.

Мамо, повір, так буде краще для всіх. Хоч дядько Тарас і порядний, але для мене він чужий чоловік.

Мати зітхнула й задумалася, як раптом задзвонив телефон це була бабуся Ганна Степанівна.

Привіт, доню. Ну що, домовилися із Соломією про переїзд? Я вважаю, що їй буде краще в мене. Ти ж знаєш, як я люблю онучечку. Невже я не впораюся з майже дорослою дівчиною?

Так, мамо, я знаю Але серце материнське

Усе буде добре, не хвилюйся. Якось справилася я з тобою, то й із Соломією нам буде добре.

Мати завершила розмову, а Соломія вже весело збирала речі:

Мамо, не переймайся, усе буде чудово!

Ганна Степанівна не була ніжною рясною квіткою вона була міцною жінкою, колишньою вчителькою математики. Та й характер у Соломії був гострий. Бували між ними суперечки, але бабуся була мудрою ніколи не доводила конфліктів до крайності.

Бувало, посваряться, а ввечері бабуся заходила до онуки, гладила її по кучерявих волоссях і розповідала казки чи смішні історії. А дівчинка, посміхаючись, засинала, забуваючи про образи. Інколи ж першою мирилася Соломія, розуміючи, що була неправа. Тоді вона купувала бабусі улюблені цукерки, вони пили чай і мир відновлювався. Так і жили, поки не настала пора Соломії їхати.

Інститут вона закінчила тут же, знайшла роботу, але зарплата була мізерною. Колеги розповіли їй про велику компанію в Одесі, де гарні керівники, добрі умови й гідна платня.

Бабусю, не ображайся, сказала вона. Я їду далеко, але ми завжди будемо на звязку.

Соломійко, гладила бабуся її волосся, невже тобі справді треба їхати так далеко?

Бабусю, я вже працювала тут. Спочатку стажування, потім посада молодшого спеціаліста з зарплатою в три тисячі гривень.

Але ти тільки-но закінчила навчання! Досвід набувається з часом. Де народився, там і згодився

Та Соломія була непохитною. Вона зібрала речі й поїхала.

На новому місці їй справді пощастило. Добру посаду, гарну зарплату, навіть гуртожиток дали не треба було знімати квартиру. Коли отримала першу зарплату, була в захваті. Купила солодощів і навіть бабусиних улюблених цукерок. Але вечеряючи сама, відчула глибоку тугу адже ні з ким не поділитися цими солодощами.

Час минав. З матірю й бабусею спілкувалася щодня. Гроші не витрачала далеко хотіла накопичити на машину. Але, як то кажуть, людина передбачає, а Бог розпоряджається

Одного дня мати подзвонила й сказала, що бабуся Ганна Степанівна померла.

Як?! скрізь сльози запитала Соломія.

Серце, доню Воно в неї було хворе, а вона нікому не говорила.

Для Соломії це був жахливий удар. Вона їхала в таксі, а сльози котилися по щоках.

Вам погано? спитав водій.

Ні, дякую Ви мені не допоможете.

Вона не встигла на похорони через густий туман рейс затримався. Не попрощалася з найріднішою людиною

Соломія стояла біля дверей квартири, яка тепер належала їй бабуся ще за життя оформила дарчу. Довго вагалася, але нарешті відчинила двері. У домі стояла глуха тиша.

«Можливо, треба продати» подумала вона й сіла у своє крісло.

Згадала, як бабуся зустрічала її з роботи:

Соломійко, помий руки, я поставлю чайник

Був колись такий час.

Тепер у домі було тихо настільки, що вона затулила вуха. Потім взяла себе в руки й почала роздумувати, що робити далі. На тумбі стояла фотографія бабуся й вона, обидві посміхаються.

Раптом вона почула ледь помітний звук. Не зрозуміла, звідки він, і хотіла втекти, як раптом із шафи виглянула руда котяча мордочка.

Ой, а ти хто?

Соломія згадала бабуся розповідала, що підібрала на вулиці кошку. Її звали Марусею, бо принесла її у травні.

Марусю! скрикнула вона.

Кішка підійшла, пот