Таємничий поклик душі

Заклик серця

“Наступний!” голосно оголосила медсестра, коли з кабінету лікарки Дарії Богданівни вийшов черговий пацієнт.

“Доброго дня,” привітався Ярослав і, лагідно посміхнувшись, підійшов до столу, сів на стілець.

“Доброго здоровя,” відповіла Дарія. Вона була молодою, і звертатися до неї по-батькові було незвично хіба що медсестра так робила.

Піднявши очі на візитера, вона одразу впізнала знайомий погляд сірих очей. Серце закалатало швидше, але вона здержалася.

“Ярославе?” це був її колишній однокласник, з яким вони колись дружили.

Коли Дарія після школи поїхала до Києва вступати до медичного університету, Ярослав залишився у їхньому невеликому райцентрі. По-перше, хворів батько, а по-друге сам він нікуди не поступив, а на платне навчання батько не міг себе взяти. Мати померла шість років тому, жили вони з татом удвох.

Перед нею сидів уже дорослий Ярослав він став ще гарнішим. Дарія сумнівалася, що його турбує здоровя, але все ж запитала:

“На що скаржишся? Слухаю.”

“На учащене серцебиття, особливо коли тебе бачу,” відповів він, посміхаючись.

“Ох, ну я піду,” кинула медсестра, обмінявшись з Ярославом значущим поглядом. Все одно це був останній пацієнт на сьогодні, і вона вийшла.

“Даруся, я прийшов на прийом, бо ти мене уникаєш. А мені треба з тобою поговорити. Післязавтра виїжджаю у рейс на два тижні. Я все розумію одружений, діти”

У Дарії з Ярославом у школі були ніжні почуття. Разом ходили на уроки, разом поверталися, вечорами блукали містом, ходили в кіно. Обоє були гарні, і ніхто не сумнівався, що вони одружаться. Та доля розпорядилася інакше. Ще в школі за Ярославом увесь час ходила Оксана з паралельного класу. Чекала його на перервах, підстерігала після уроків. Та він і не дивився на її витівки бачив лише Дарію.

“Ярику, ти все одно будеш мій. Знаєш ту стару пісню: «Нікуди не подінешся, закохаєшся й одружишся, все одно ти будеш мій?»” співала вона йому, а потім голосно сміялася.

Дарія поступила до медінституту та поїхала вчитися. Ярослав залишився вдома. Влаштувався на роботу, паралельно навчався на водія, мріяв стати далекобійником. Потім чекав армії. Службу відслужив. З Дарією майже не бачилися вона рідко приїжджала додому на канікули.

А от після армії до нього причепилася Оксана. Працювала продавчинею на ринку, була жвавою, могла випити. Одного разу Артем, друг Ярослава, запросив компанію у кафе на свої іменини. Оксана вмостилася поруч із ним, а поки всі сиділи, він виходив покурити з хлопцями вона непомітно доливала йому горілку у вино. Ярослав і сам не помітив, як опянів.

“Тебе щось сильно розвезло,” здивувався Артем, дивлячись на нього. “Зараз викличу таксі, відвезу тебе додому.”

Але Оксана вже підскочила:

“Я його відвезу, саме їду, таксі вже викликала!” показала телефон у руці.

Артем допоміг Ярославові сісти в машину, і вони поїхали. Оксана ж відвезла його до себе мати була у нічну зміну. Поклала спати, а сама лігла поруч. Що там між ними було чи не було але вранці Ярослав прокинувся, а біля нього Оксана.

Він взагалі не памятав, як опинився у неї вдома. Оксана теж прокинулася і засміялася. У цю мить у дверях зявилася її матір.

“Оце так! Оксанко, бачу, у тебе гості! Ну ви даєте!” і хлопнула дверима.

“Ой, мама повернулася з ночної! Довго ми з тобою спали. Та й як інакше після такої бурхливої ночі!” сміялася дівчина. “Ярославе, тепер ти мусиш на мені одружитися. Тем більше, мама нас у ліжку застала.”

Ярославові й так було погано сильно боліла голова, а тут ще й Оксана з весіллям. Він трохи злякався. Був занадто порядним. Та й Дарію все ще любив. Сподівався, що після інституту вона, може, повернеться сюди працювати.

“Я піду, Оксано,” сказав він, піднімаючись з ліжка. “Погано почуваюся.”

“Зрозуміло, ти ж учора перебрав,” посміхалася вона. “Давай проводжу.” На прощання повисла у нього на шиї й томно прошепотіла: “До вечора, любий. Подзвонимо.”

З того дня Ярослав так і не зміг позбутися Оксани. Незабаром вона повідомила, що чекає від нього дитину і йому довелося одружитися.

Коли Дарія дізналася, що Ярослав одружився, теж дала згоду своєму однокурснику Олегу, який давно за нею доганявся. Вона вийшла за нього заміж.

“Сумніваюся, що кохаю Олега,” думала вона, вже будучи його жінкою. “Якась неправдива у нас сімя. Бачимося рідко він у одній лікарні, я в іншій поліклініці.”

Дарія бачила, що Олег не та людина, про яку вона мріяла. Зовсім не романтик, навпаки якийсь зациклений