Вільне місце закінчилося

У домі нема місця

Повертаючись від доньки, Ганна зайшла по дорозі до супермаркету за продуктами. Вона йшла до переходу, коли побачила Марію, змарнілу та похилену. Спочатку подумала, що помилилася, але придивившись, зрозуміла це вона.

Маріє, покликала вона жінку, яка йшла важкою, шаркаючою ходою. У голові миттєво блиснула думка:

Виглядає не дуже добре

Марія підняла голову й усміхнулася втомленою усмішкою.

Галю, вітаю, рідненька, одразу впізнала тебе, хоча дуже давно не бачились.

Колись вони працювали разом, дружили, хоча різниця у віці була пять років. Коли Ганна пішла на пенсію, Марія вже була пенсіонеркою, але продовжувала працювати.

Ох, як я чекаю на пенсію, жодного дня більше не працюватиму, говорила Ганна, а колега дивилася на неї з заздрістю.

Тобі добре, а я й не знаю, скільки ще доведеться працювати дітям допомагаю, кредити виплачую.

Після того, як Ганна звільнилася, вони більше не зустрічалися.

Маріє, сто літ, сто зим. Давненько не бачились, зраділа Ганна.

Так, час летить, мені вже сімдесят, ось іду з аптеки, тепер я тут поруч живу.

Як це поруч? здивувалася Ганна, адже знала, що Марія жила в приватному будинку. Хіба продала свій дім?

Живу у сестри в двокімнатній квартирі, ще й матір перевезли з села, їй уже девяносто два, доглядаємо. Звісно, у своєму домі було добре, але вона замовкла, ніяк не можу звикнути до квартири, душно, у цій камяній клітці важко дихати, а я ж усе життя в деревяному домі жила.

І чому так вийшло? вони присіли на лавку, нікуди не поспішаючи.

Ганна з Марією дружили, ходили одна до одної в гостини. Марія завжди була усміхненою та приємною жінкою. Своєю щирою усмішкою притягувала до себе, як магніт. А якою ж господаркою вона була! У домі завжди чистота, на столі повно смачних страв огірки, помідори, зелень, ягоди зі свого городу. Вона завжди була гостинною, тоді ще в неї був чоловік. Але з ним жилося непросто пив, сварився, хоча й прожив недовго. Залишилася Марія з двома дітьми сама, але особливо не сумувала. Так, важко було самій виховувати сина й доньку, але зате стало спокійніше, а то жила, як на порохівні. Чекала кожного разу, коли чоловік повертався з роботи, й гадала, у якому стані він прийде.

Час минав. Діти виросли. Першим одружився син, з дружиною знімали квартиру. А коли дружина збиралася народжувати, вони переїхали до Марії.

Мам, будемо в тебе жити, допомагатимеш із дитиною, повідомив син.

Ну раз так вирішив, сину, живіть, відповіла мати.

Їй було трохи образливо, що син навіть не порадився, але вона не заперечувала. Донька теж жила з матірю, місця вистачало всім. Складніше стало, коли народився онук. Дитина спочатку була неспокійна, часто плакала вночі, тому ніхто не висипався. На роботу Марія їхала з головним болем, але що поробиш дитина є дитина.

Вона допомагала з онуком, у вихідні гуляла з ним, намагаючись розвантажити невістку. Бувало, син із дружиною їхали у гості, а онука залишали на всі вихідні на бабусю.

Чому вони не беруть дитину з собою? цікавилася Ганна, коли та розповідала про свої домашні справи.

Ну, їм хочеться відпочити сходити до бару, поїхати з друзями на рибалку, у баню на дачу, одним словом вони втомлюються.

А ти не втомлюєшся? Ти ж теж працюєш цілий тиждень, дивувалася подруга.

Минали роки. Одного разу донька оголосила Марії:

Мам, я виходжу заміж. Готуйся до весілля. Тобі доведеться самостійно оплатити все.

Марія здивувалася, а донька сказала, що у її нареченого немає родичів, хоча це була відверта брехня він був з іншого району, його мати пила, а батька він взагалі не знав.

Зрозуміло, а може, обійдемося без весілля? запропонувала мати.

Ще чого скажеш, мам? У брата було весілля, ти вклалася, а мені ні? Я теж хочу білу сукню! образилася донька.

Доведеться брати кредит, сказала мати, у мене таких грошей нема.

Добре, я візьму кредит, а ти допоможеш його виплатити. І ще нам доведеться жити в тебе. Не потягнемо і квартиру в оренду.

Марія розуміла, що доведеть