Останні дні золотої пори

Наприкінці осені
Марічка, хоч і вагалася, ким стати у житті, та перед самим випуском із школи раптом зрозуміла обере медицину. Вчилася добре, жила з батьками, як у Бога за пазухою. Все було: люблячі рідні, гарний одяг, поїздки на море, подарунки.

Батько Марічки працював у міській раді й обіймав високу посаду, ні дружині, ні доньці ні в чому не відмовляв, одягав дівчинку, як ляльку. Був певен у світлому майбутньому дитини. Мати не працювала, вирощувала домівку.

Та доля то жартівниця, вона може й таке підкинути

Мамо, я побігла! проковтнувши останній шматок бутерброда, вигукнула донька й вилетіла з квартири, спішачи на уроки. Довелося бігти, мов на пожежу. Навіщо я вчора до третьої ночі в телефоні сиділа? лаяла себе Марічка, але встигла заскочити до класу за мить перед дзвінком, ледве дихаючи.

Хто за тобою гнався? запитала подруга, коли Марічка плюхнулася поруч.

Ніхто, знову проспала у цю мить дзвінок розтяв повітря, і дівчата невдоволено переглянулися.

Після третього уроку до Марічки підійшла класна й, не піднімаючи очей, промовила:

Тобі треба йти додому Щось із твоїм татом

Що? Що сталося?! ужасно перепитала вона, схопила портфель і кинулася до хати.

Біля підїзду стояли сусіди, «швидка» й поліція. Марічка разом із двома офіцерами увійшла в квартиру Мати вже не плакала, сиділа, гойдаючись, чорна від горя. На дивані лежав батько.

Серце, Марічко Серце не витримало в твого тата тихо прошепотіла їй на вухо сусідка.

Донька підійшла до матері, вони обійнялися, заплакали. Як пройшли похорони й поминки Марічка памятала наче у тумані. Сусіди приходили, підтримували. Мати закамяніла, з донькою не розмовляла.

Мамо, ну скажи хоть слово благала вона, але та лише дивилася на неї порожнім, далеким поглядом. А одного ранку, коли Марічка вже сама випила чай, матір раптом вийшла на кухню й тихо промовила:

Він мене кличе, доню Наш тато озирнулася й упала.

Марічка кинулася до неї, торсала:

Мамо! Матусю!.. а потім вибігла до сусідки.

Тетяна Іванівна одразу викликала «швидку». Мати лежала без руху, Марічка ридала, а сусідка, обіймаючи її, заспокоювала:

Нічого, дитинко, лікарі приїдуть зараз

«Швидка» справді прибула швидко. Лікар схилився над матірю:

На жаль, нічого не вдіємо він глянув на Марічку й сусідку, розвів руками. Її вже немає.

Як Марічка опамяталася теж не памятала. Тетяна Іванівна все взяла в свої руки рідні у Марічки відсутні. Мати була з дитбудинку, а батько єдиною дитиною у родині. Допомагали вчителі й однокласники. Поступово дівчина прийшла до тями, а сусідка взяла її під опіку. Готувала сніданки, зустрічала зі школи, вечеряли разом.

Ось і екзамени складені, випускний минув. Марічці нічого не лишалося, як змінити плани. Про інститут уже не думала вища освіта чекатиме. Треба було виживати. Гроші від батьків ще були, але вони швидко закінчувалися.

Тете Таню, дякую, що домовилися Мене взяли в магазин, буду продавчинею. Хоч якісь гроші будуть.

Правильно, дитинко. Життя треба починати. Навчишся потім. Головне щоб голова на плечах була.

Марічка працювала, не відмовлялася від підробітків: мила підлогу, допомагала розвантажувати коробки. Важко було повірити, що ця тендітна дівчина колись жила зовсім інакше.

Одного разу біля дому її зустріли незнайомі чоловік і жінка.

Марічка? запитала жінка.

Так А ви хто? Я вас не знаю.

Хочемо поговорити про твоє майбутнє. Запросиш до себе?

Але ж ми не знайомі

Я Олена, а це Олег, кивнула вона на чоловіка.

Не бійся, Марічко. Просто поговорити треба, а на вулиці незручно

Увійшли в квартиру.

Пропонуємо тобі продати цю оселю. Навіщо тобі одна чотири кімнати? І комунальні великі.

Так, рахунки приходять немалі, зітхнула Марічка. Але я не продам. Це спогади про батьків. Та й куди я тоді?

Ми знайдемо тобі двокімнатну. Гроші залишаться.

Марічка навіть слухати не хотіла. Незнайомці переглянулися, попрощалися:

Подумай ще. Самотній таке житло не потрібно.

Дівчина розповіла Тетяні Іванівні.

Навіть не думай з ними спілкуватися! Ошукають. Якщо прийдуть знову кликни мене.

Олена дзвонила кілька разів, питала, чи не передумала Марічка.

Звідки вони знають мій номер? замислилася дівчина.

Ввечері вони знову чекали біля підїзду. Марічка зупинилася.

Я вже сказала не продаватиму.

Вона підняла очі й побачила у вікні сусідку. Незабаром вийшла Тет