Холодне серце замість живого

Ще в давні часи, коли жила в нашому краї дівчина Марічка, сталося з нею таке, як із багатьма дітьми, коли в родині з’являється молодший.

Марічці тоді йшов п’ятнадцятий рік, коли батьки оголосили, що в них буде ще одна дитина. Вона тупотіла ногами, кричала:

Мамо, нащо нам ще одна дитина? Ви з татом на старість вирішили породити? Мене вам мало? сердилася донька, бо знала тепер увага та гроші ділитимуться.

Досі батько й мати виконували кожну її примху, а тут раптом заговорили про дитяче ліжечко, коляску, ванночку. Які коляски, коли Марічці потрібні нові чоботи!

Вона хотіла гарно вдягатися. Не була вродливою дівчиною велика, з грубуватим обличчям, але вірила, що гарний одяг її виправить. Наряжалася, щоб сховати недоліки, і вимагала грошей у батьків. А ті завжди поступалися. Тепер же з’явиться сестра і зруйнує їй життя.

Народилася молодша сестричка Олеся. Марічка не раділа, дивлячись на неї. Та була справжньою лялькою: блакитні очі, світлі кучері. Олеся вже тіпала ніжками, тягнулася до сестри, але та відмахувалася:

Мамо, забери свою Олесю, заважає вона мені.

Час минав, Олеся виросла справжня красуня. А Марічка лишилася звичайною сільською дівчиною, до того ж без шлюбу. Після школи не вчилася, працювала поштаркою, розносила листи.

А от Олесі на дев’ятнадцятому році спалахнуло кохання зустріла хлопця, Тараса, що приїхав у село на практику. Коли він зник, а Олеся залишилася вагітною, мати сказала:

Роди, що вже робити виростимо. Ми з батьком допоможемо.

Олеся народила сина Ярика. Але від старшої сестри наслухалася лайки:

Олесю, ти завжди була мрійницею. Захотіла кохання, а його немає. Ось на мене дивись я не вірю в нього, тому й не попалась, як ти. Тепер мучайся сама зі своїм і сказала щось погане про Ярика.

Марічку ніхто не шкодував. Щодня докоряла Олесі, що та народила дитину без чоловіка. Але робила це так, щоб батьки не чули. Навіть казала:

Нащо тобі цей Ярик? Краще б у роддомі залишила, якщо вже не вистачило розуму позбутися раніше.

Олесі хотілося втекти з дому, але куди? Ні грошей, ні чоловіка. Але раптом Марічка оголосила, що їде до міста:

Набридли ви мені тут. Поїду жити сама.

Вирішила відокремитися від батьків. Хоча спеціальності не було, її гризло, що вся увага Ярику та Олесі. А Марічці вже за тридцять, а вона сама. Сподівалася в місті знайти чоловіка.

Поїхала до обласного центру, знайшла роботу на будівництві. Навчилася штукатурити, стала жадібною до грошей. Забула про батьків, жила в гуртожитку. А коли запитували, відповідала:

Образили вони мене. Нехай тепер шкодують. Я сама заробляю.

Марічко, у тебе не душа, а сухар черствий, казали знайомі. Як можна так про батьків?

Вона вважала їх винними у своїй долі. Чоловіка шукала з грошима, але через свою впертість відганяла усіх.

А Олесі посміхнулося щастя. У поліклініці вона зустріла лікаря Ігоря, розведеного чоловіка. Він закохався в неї з першого погляду й запропонував одружитися. Незабаром вони разом із Яриком переїхали до нього.

Марічка залишилася одна. Але коли в батьків померли, а дім ділили між доньками, вона раптом захворіла інсульт. Олеся з Ігорем забрали її до себе, виходили.

Коли Марічка подивилася в дзеркало й побачила себе з перекривленим обличчям, заплакала. Їй стало соромно. Вона згадала, як знущалася з сестри, а тепер та доглядає за нею.

Могли б скинути мене в інтернат, думала вона вночі. А вони

Так і живе тепер Марічка у сестри, ходить з палицею, говорить нечітко. Але серце її, схоже, пом’якшало. Перед Великоднем вони разом їздили на могили до батьків. Марічка каялася. Бо, як кажуть, краще пізно, ніж ніколи.