Свекруха повернулася з речами: тепер під одним дахом!

Олена стояла біля вікна й дивилася, як дощ цокав по підвіконню. Позаду чулися тихі кроки чоловіка, який метушився по квартирі з телефоном у руках. Вже третю годину він із кимось розмовляв, але так тихо, що розібрати слова було неможливо.

Віть, що трапилося? не витримала вона, обертаючись до нього. Ти цілий день як на голках.

Віктор зупинився посеред кімнати й провинувато подивився на дружину. У руках у нього все ще був телефон, на екрані якого блимали якісь повідомлення.

Олен, мені треба тобі дещо сказати, почав він невпевнено. Тільки не хвилюйся одразу, гаразд?

Серце в Олени підскочило. За вісімнадцять років шлюбу вона вивчила всі його інтонації. Такий голос бував лише перед серйозними розмовами.

Кажи вже, вона сіла на край дивану.

Мама повертається.

Як це повертається? Олена нерозуміюче подивилася на чоловіка. Звідки?

Із Одеси. Від Тетяни. Вони посварилися, і тепер мама хоче приїхати назад. До нас.

Олена відчула, як по спині пробіг холодок. Надія Степанівна, свекруха, переїхала до молодшої доньки півроку тому після чергової сварки в їхній родині. Тоді Олена подумала, що нарешті зможе спокійно жити у власній квартирі, не озираючись на чиюсь думку з кожного приводу.

Віть, ні, рішуче сказала вона. Ми ж домовилися. Памятаєш, що було востаннє?

Олен, вона моя мати, Віктор сів поруч із дружиною. Їй нікуди йти.

У неї ж своя квартира!

Там зараз квартиранти. Мама здала її на довгий термін, коли їхала. Договір до кінця року.

Олена заплющила очі й намагалася заспокоїтися. Згадала ті нескінченні місяці, коли свекруха жила з ними. Постійні зауваження щодо приготування їжі, прибирання, виховання дітей. Критика кожного її кроку, кожного рішення.

А що трапилося з Тетяною? запитала вона.

Не знаю точно. Мама лише сказала, що більше не може там бути. Вони з зятем не зійшлися характерами.

І скільки вона планує у нас пробути?

До кінця року, поки не звільниться її квартира.

Олена встала й пройшлася по кімнаті. Чотири місяці. Цілих чотири місяці жити з людиною, яка вважала її негідною свого сина.

Віть, я не можу, сказала вона, зупиняючись перед чоловіком. Не можу знову це пережити.

Олен, будь ласка, він узяв її за руки. Вона змінилася. Півроку життя з чужими людьми багато чому її навчили.

Твоя матір не зміниться ніколи. Вона завжди вважатиме мене винуватою у всіх проблемах цієї родини.

Віктор мовчав. Він знав, що дружина права. Мати дійсно ніколи не приймала Олену, знаходила в ній недоліки там, де їх не було.

Коли вона приїха