Родичі завітали — та й залишились надовго

Родичі прийшли і залишились

Надія Миколаївна якраз діставала з духовки яблучний пиріг, коли в двері подзвонили. Вона глянула на годинник пів на десяту ранку. Занадто рано для гостей.

Іду, іду! гукнула вона, витираючи руки об фартук і спрямовуючись до входу.

На порозі стояли Марійка з чоловіком Тарасом, обвішані сумками та валізами. Двоюрідна сестра виглядала помятою і втомленою, а її чоловік невдоволено насуплювався.

Надю, рідненька! защебетала Марійка, кидаючись в обійми. Ми до тебе! Ти ж не відмовиш рідній крові?

Марійко? Надія Миколаївна розгублено дивилася на гостей. Що трапилось? Звідки ви?

З Дніпра приїхали, буркнув Тарас, тягнучи в передпокій величезну валізу. Довго ж їхали, прокляті затори.

Заходьте, заходьте, заметушилася Надія Миколаївна. Роздягайтеся. Тільки я не розумію… Ви ж не попереджали.

Марійка скинула куртку і повісила на гачок.

Надю, розумієш, у нас така ситуація склалася. Тарас з роботи звільнився, грошей зовсім немає. А тут ще квартиру продати довелося.

Як продати? ахнула Надія Миколаївна.

Та борги були, кредити, махнув рукою Тарас. От і вирішили до тебе приїхати. Ти ж одна живеш у трикімнатній квартирі. Місця вистачить усім.

Надія Миколаївна стояла й моргала, не вірячи своїм вухам. Марійка тим часом уже пройшла на кухню й принюхалася.

Ой, як смачно пахне! Пиріг, так? А ми якраз голодні. Усю дорогу нічого не їли, економили.

Сідайте за стіл, розгублено запропонувала господиня. Зараз чаю поставлю.

Тарас плюхнувся на стілець і озирнувся.

Непогано у тебе тут, Надя. Ремонт свіжий, меблі пристойні. Видно, що самій живеться вільно.

У його тоні пролунав докір, який кольнув Надію Миколаївну. Вона жила одна після смерті чоловіка вже вісім років, звикла до тиші й ладу. Працювала в бібліотеці, отримувала невелику зарплату, але вистачало на все необхідне.

А де ваші речі? запитала вона, наливаючи чай.

Та ось же, у передпокої, Марійка кивнула на валізи. Тарас, неси все у кімнату.

В яку кімнату? обережно поцікавилася Надія Миколаївна.

Ну як у яку? У будь-яку вільну. У тебе ж три кімнати.

Марійко, почекай. Давайте спочатку поговоримо. Я не розумію, на скільки ви приїхали?

Марійка й Тарас переглянулися.

Ну, поки виправимо свої справи, ухильно відповіла сестра. Роботу знайдемо, на ноги встанемо.

А це коли приблизно буде?

Та хто ж знає? Тарас відрізав собі великий шматок пирога. Може, місяць, може, півроку. Залежить від обставин.

Надія Миколаївна відчула, як усередині її все стиснулося. Вона розуміла, що відмовити рідним у скрутну хвилину незручно, але думка про те, що в її спокійному житті зявляться постійні сусіди, лякала її.

Надю, ти ж не виженеш нас на вулицю? Марійка схопила її за руку. Ми ж родина. А в родині один одному допомагають.

Звісно, не вижену, зітхнула Надія Миколаївна. Просто це так несподівано.

До вечора гості вже повністю освоїлися. Тарас розвалився на дивані з пультом від телевізора й перемикав канали, голосно коментуючи те, що відбувалося на екрані. Марійка метушилася на кухні, перемиваючи весь посуд і переставляючи місцями баночки зі спеціями.

Надю, а у тебе тут порядок якийсь дивний, помітила вона, витираючи тарілку. Сіль біля чаю стоїть, цукор у дальньому кутку. Я все по-людськи розставила.

Надія Миколаївна з жахом дивилася на перестановку. Кожна річ у її домі мала своє місце, все було продумано й зручно. А тепер вона не могла знайти навіть звичайну банку з кавою.

Марійко, навіщо ти все переставила? Мені було зручно.

Та що ти, так же неправильно було! Я в цих справах розуміюся, у мене око наметане.

Гей, жінки! гукнув із вітальні Тарас. А їсти коли будемо? Я вже зголоднів.

Зараз, зараз, заметушилася Марійка. Надю, а що в тебе є на вечерю?

Надія Миколаївна відкрила холодильник. Там лежав шматок ковбаси, трохи сиру й два яйця її звичайна скромна вечеря на кілька днів.

Трохи є, невпевнено сказала вона.

Ой, та це ж зовсім нічого! скрикнула Марійка. На трьох не вистачить. Тарасе, бери гроші, йдемо до магазину.

Які гроші? буркнув той. У нас копійки залишилися на дорогу назад.

Усі подивилися на Надію Миколаївну. Вона зрозуміла натяк і дістала гаманець.

Візьміть, скільки треба, сказала вона, простягаючи кілька купюр.

Ой, дякую, рідненька! зраділа Марійка. Ти справжня сестра! Ми тобі все