Непроста доля мачухи

Сьогодні розпочався кінець новорічних свят. Після безлічі салатів, тортів та закусок нарешті захотілося чогось простого, тому на сніданок Оксана зварила вівсянку. Час повертатися до звичного раціону.

Вони троє снідали, коли з кімнати почувся дзвінок на чоловіковому телефоні. Він вийшов. Оксана непомітно прислухалася до його відповідей, намагаючись зрозуміти, хто дзвонить і навіщо.

Коли Тарас повернувся, він виглядав не розгубленим, але задумливим.

Мама дзвонила, промовив він, просила приїхати, тиск підскочив.

Звичайно, їдь, кивнула Оксана.

Поки чоловік одягався, вона згадала його слова по телефону: «Зараз? Може, не варто? Гаразд, добре». Зазвичай, коли свекруха вимагала, щоб він приїхав, Тарас мчав до неї без зайвих слів. «Знову накручую себе», зупинила вона власні думки.

Повернуся скоро, крикнув Тарас із передпокою, і двері зачинилися.

Їж, підбадьорила Оксана сина, який розмазував кашу ложкою по тарілці.

А ми підемо на гірку? Ти ж обіцяла, сказав Данилко, піднімаючи ложку до рота.

Підеш, коли тато повернеться. Тільки угода доїсти кашу.

Гаразд, без ентузіазму відповів хлопчик.

Якщо за пять хвилин тарілка не буде чистою, нікуди не підемо, різко сказала Оксана і пішла мити посуд.

Вона прасувала білизну, а Данилко грався машинками, коли почувся звук відчиняючихся дверей.

«Нарешті», подумала Оксана, прислухаючись до шурхоту в передпокої. «Чомусь він довго там мішкає», і вийшла назустріч.

У дверях стояла десятирічна дівчинка, яка цікаво оглядала Оксану. Позаду неї стояв Тарас із винуватим виглядом. Він поклав руки дівчинці на плечі й виставив підборіддя вперед.

Це моя донька Марійка, сказав він, опустивши очі. Мама попросила забрати її до завтра.

Зрозуміло. А її мама? З новим коханцем поїхала в Карпати? гірко зауважила Оксана.

Тарас здригнувся, але не встиг відповісти Оксана вже повернулася до праски.

Заходь, почув вона його голос, і збоку помітила, як Марійка підійшла до Данилка.

У нас лишилася каша? запитав Тарас.

Я не хочу каші, одразу відповіла дівчинка. Я хочу макарони з ковбаскою.

Тарас розгублено подивився на неї, потім на дружину. Оксана знизала плечима й махнула рукою у бік кухні.

Незабаром він знову покликав її:

У нас є макарони? Я не знайшов.

Є. Ось залишки. Допрасую схожу в магазин. Оксана кинула на чоловіка докірливий погляд.

Не дивись так. Я сам не знав

Невже? А мама не сказала тобі, навіщо кликала? По тому, як чоловік відвів очі, Оксана зрозуміла, що вгадала. Мене можна було запитати? Чому не попередив? Данилка теж варто було підготувати. Вони зараз почнуть тебе ділити.

На підтвердження її слів із кімнати почувся плач. Оксана кинулася туди, за нею побіг Тарас.

Ось. Розбирайся, розвела вона руками.

Данилко підійшов і притулився до мами. Марійка стояла, дивлячись у підлогу.

Що сталося? Тарас підійшов до доньки.

Оксану зачепило, що він пішов саме до неї, а не до сина.

Вона за забрала машин ну ридав Данилко.

Раптом почулося шипіння макаронів, і Тарас побіг на кухню. «І нічого не скажеш. Гостья. Сиротинушка, як називає її свекруха. А що мені робити?»

Хочеш мультики? Оксана зробила над собою зусилля і звернулася до дівчинки.

Марійка кивнула, і Оксана з полегшенням увімкнула телевізор.

Твоя мати знову за своє? Вирішила таким чином зруйнувати нашу сімю? шипіла Оксана, повернувшись на кухню.

Їй дійсно погано, заступився Тарас.

А чим їй перешкоджала велика дівчинка? Води принесла б, «швидку» викликала. Безпечніше ж. Я в її віці вже сама омлет готувала.

Годі! різко перервав він і грюкнув ложкою. Марійко, іди їсти!

Таточку, принеси сюди, спокійно відповіла дівчинка.

Таточку, передражнила Оксана і закатила очі. Біжи до неї.

Вона пішла з кухні, навмисно не дивлячись на Марійку, і почала складати праску, залишивши чоловіка розбиратися самому.

Тарас все ж таки повів доньку на кухню. Оксана ледве стримувалася, щоб не вибухнути. Вона сіла біля Данилка перед телевізором, але нічого не бачила. Він притулився до неї, шукаючи захисту.

«Нічого, треба терпіти, переконувала себе Оксана. Данилко все розуміє. Бачить, що дівчинка мені не подобається. Так не можна». Вона натягнуто посміхнулася синові.

Зсередини клекотіло роздратування. Вона не могла позбутися відчуття образи, нем