Нескорена сила

Жіноча історія

Оксану з Дмитром вважали ідеальною парою. Обоє гарні, успішні, з грошима, тільки дітей у них не було. Лікарі розводили руками, ставлячи невтішний діагноз.

Але вони не втрачали надії. Ходили до церкви, молилися, як могли, їздили по святих місцях. До кого тільки не зверталися. Чули, що в якомусь селі є стара знахарка зараз же їхали до неї. Одна і сказала, що дитина буде, навіть не одна, але через біль і втрати. Багато вона тоді говорила. Оксана так зраділа, що слухала крізь сон, нічого не запамятала, окрім того, що треба вірити.

“Жили б собі, подорожували, грошей же повно, а вони трагедію влаштовують. Діти невдячні, виростуть склянки води на старості не подам”, судили інші за її спиною.

“Вже стара, у самої, мабуть, болячок букет, а туди ж дітей хоче. Про онуків пора думати”

Але звідки онуки, якщо дітей нема?

Оксана якось сказала Дмитрові, що не тримає його нехай знайде собі молоду жінку, яка народить йому дитину, та й не одну. Він так на неї подивився, що вона пошкодувала за свої слова й більше цього питання не піднімала.

Так і жили.

Усе є робота, квартира, гроші, але виявилося, що для щастя цього замало. Оксана знала, що буде найкращою мамою на світі. Уявляла, як годуватиме на руках маленьку дитинку, схожу на них із чоловіком, як вона робитиме перші кроки, піде до школи Інколи вона й сама умовляла себе: “Живуть же люди й без дітей. Значить, така доля. Бог не дає дитини значить, не заслужила”. І шукала в собі вади, за які її міг покарати Господь.

Може, молитви допомогли, може, змилувався над ними Всевишній за терпіння й віру нагородив їх. Одного разу сталося те саме чудо, у яке вони так вірили.

Оксана вже не слідкувала за місячними. Тому коли вранці відчула нудоту, вирішила, що зїла щось не те. Але нудота повторилася й наступного ранку. А потім варила борщ і від запаху мяса їй знову зледало. А може Та ні, не може бути! І все ж Оксана пішла до аптеки й купила два різні тести.

Як часто ми сподіваємося на диво, а побачивши його сумніваємося й не віримо своїм очам. Ось і Оксана не одразу повірила, коли побачила дві заповітні смужки. Ледь дочекалася Дмитра з роботи, щоб поділитися з ним радістю.

“Я вагітна”, випалила вона, щойно він увійшов у квартиру, і простягнула тест.

Вони зійшлися один до одного, обійнялися й так стояли довго, поки на очах не висохли сльози щастя.

Дмитро не дозволяв їй піднімати важке, навіть до магазину забороняв ходити без нього, щоб вона не носила важкі пакети. Часто питав, як вона почувається.

“Годі трястися надо мною. Народжують жінки й старші за мене”, ображалася Оксана.

“Мені байдуже на інших жінок, у мене є тільки ти. Я не хочу, щоб із тобою та нашою дитиною щось сталося”, говорив він, цілуючи дружину.

Коли зявився живіт, сусіди й колеги не залишили цього без уваги. Хтось щиро тішився за подружжя, а хтось не приховував своєї злости.

“Що, все-таки ЕКО зробили?”

“Не народить, або народить каліку”, сказала одна сусідка іншій на лавочці біля будинку.

Оксана почула й швидко пішла від “доброзичливців”. Ішла, гладячи живіт і примовляючи:

“Не слухай нікого. Ти будеш найгарнішою й найрозумнішою”. Вона вже знала, що буде донька.

Раніше Оксана обходила сторон