Життя на межі

**На пташиних правах**

«Олена Петрівна, сьогодні в шостій годині у Віктора батьківські збори. Треба буде сходити до школи, бо ми з Олегом не встигаємо. А щоб ви не забули, я вам о пятій подзвоню, нагадаю», донеслося з передпокою від невістки Марії, яка одночасно підфарбовувала губи.

«Марусенько, давайте краще самі. Я погано чую. Там багато батьків, усі щось пропонують, а я тільки нервуватиму», відповіла Олена Петрівна, вийшовши з кімнати.

«Олено Петрівно, ну ви ж знаєте Олег працює до ночі, а у мене звіти! Ви ж і так весь день вдома! Що це знову за історія?!» роздратовано зітхнула Марія.

«Маруся, я ж не просто так сиджу. Прибираю, ходжу до магазину, Вітькові обід готую А мені вже шістдесят сім» наполягала Олена Петрівна.

«Схоже, вам зранку скандалу захотілося. Доки мене докорятимете тим, що внукові борщ варите? Він у вас один, до речі! Олеже, ну що ти мовчиш?! Скажи щось» Марія вже була поза себе, звертаючись до чоловіка.

«Мамо, ну правда. Сходи і все. Посидиш, послухаєш. Якщо скажуть гроші здати, одразу пиши перекажу. Що там складного? Навіщо ці суперечки?» спокійно, як завжди, відповів Олег, син Олени Петрівни.

«Все одно. Та й не можу я сьогодні. В мене свої плани були» тихо промовила Олена Петрівна.

«Ну, тоді займайтеся своїми планами. У всіх батьки прийдуть, а наш як сирота буде! Дякую за зіпсований настрій!» крикнула Марія й вийшла з квартири, грюкнувши дверима.

«Саме те, що у всіх батьки» сказала Олена Петрівна і пішла до себе.
Олег трохи постояв у передпокої, поправив краватку перед дзеркалом, узяв ноутбук і теж вийшов.

«Я пішов. Вітьку, не запізнюйся до першого уроку». Після цих слів двері знову грюкнули.
У квартирі запанувала тиша

Дванадцятирічний Вітя вже вдягнувся до школи. Решту хвилин перед виходом вирішив провести з користю пограти на приставці. В навушниках він мало що чув із того, що діялося навколо. А точніше не чув нічого

Олена Петрівна сиділа у своїй кімнаті на невеликому дивані й дивилася у вікно. За пять років, що вона мешкала в цій крихітній кімнатці, встигла до дрібниць вивчити краєвид: кут сусіднього будинку, березу, кущі шипшини та лавочки на дитячому майданчику. Все це було їй болісно знайоме. Бо більшість вільного часу вона проводила саме так сиділа й дивилася у вікно. Відчуття, що в квартирі сина вона лише нянька й прислуга, не покидало її давно. Так воно й було. А колись життя було зовсім іншим

Олена народилася в звичайній родині. Зростала скромною, чемною дівчинкою. Все було як у всіх: школа, університет, перша робота за розподілом. У чужому місті не лишилася повернулася в рідні краї.

Влаштувалася на місцевий завод. Там і зустріла майбутнього чоловіка начальника цеху Тараса. Молодий керівник відразу сподобався дівчині. Вона йому теж. За кілька місяців одружилися. Потім народився син Олежка.

Олена мріяла ще про доньку. Та не судилося. Одного разу на завод приїхала технолог із міста красива, ділова. Казали, що у довготривалу відрядження, щоб налагодити нове обладнання. Тетяна, так звали столичну, дійсно налагодила виробництво. А ще забрала у Олени чоловіка.

Спочатку жінка вірила, що чоловік повернеться. Та Тарас сам подав на розлучення, сказавши, що завжди мріяв про велике місто. «Ось і шанс, говорив він. Тетяна з квартирою, з пропискою» Одним словом, пішов жити новим життям, залишивши Олену з сином. Аліменти, щоправда, платив старанно але життям сина ніколи не цікавився.

Олена Петрівна ніколи не скаржилася. Працювала, старалася дати синові все найкраще. Єдине, що її турбувало, характером Олег пішов у неї: такий самий мякий, безвільний і добрий.

Син виріс, вступив до університету. Одного разу оголосив, що приводить додому наречену Марію. Олена Петрівна не схвилювалася. Вона звикла жити з сином, а тепер доведеться залишитися самій у двокімнатній квартирі. Дівчина виявилася гарною, але занадто жвавою. Олена уявляла Олега з простішою дружиною, але втручатися не стала.

Незабаром одружилися. Спочатку жили на орендованій квартирі, потім накопичили на свою. Зявився Вітя. Коли прийшов час до школи, Марія задумалася про більшу оселю й того, хто доглядатиме за сином.

«Олеже, може, запропонуємо твоїй матері?» запитала вона.
«Що саме?»
«Ну, продати її двокімнатну й нашу. Купимо трикімнатну. У всіх буде простір, а вона зможе зустрічати Вітю зі школи, відводити на секції. Мене ж