Новий початок завжди можливий

**Щоденник**

Сьогодні було важко.

Мамо, ти з глузду зїхала? слова доньки впали, як камінь у воду. Боляче. Я мовчки чистила картоплю, стискаючи ножа ще міцніше.

На нас уже пальцями показують! Тато ну, зрозуміло, чоловік, але ти ж жінка! Хазяйка! Тобі не соромно?

Сльоза скотилася по щоках, за нею друга Незабаром вони текли, як дощ, а донька не вгамовувалася.

Костя, мій чоловік, сидів на стільці, плечі звисли, губа випнута.

У тата здоровя кінець, ти як взагалі?! Він потребує догляду! Костя всхлипнув. Хіба так роблять? Мамо? Він тобі все життя віддав, дитину разом виростили, а тепер що? Захворів і ти вже на інших дивишся? Ні, моя дорога, так не годиться

А як годиться? тихо спитала я.

Що?! Ти знущаєшся?! Тату, чуєш, вона знущається!

Оленко, ніби я тобі не мати, а найгірший ворог Ох, як же ти за тата переживаєш

Мамо! Що ти видумуєш?! Годі! Дзвоню бабусям, нехай з тобою розбираються! Ганьба!

Уявляєш, скривилася Олена, обертаючись до батька, я йду з університету, а вони по алеї гуляють, під ручку! Він їй вірші читає, напевно, сам склав, так, мамо? Про кохання, мабуть?

Зла ти, Олю. Зла і дурна. Молода ще

Жодного каяття! Все, дзвоню бабусям, нехай приходять!

Я мовчки випрямилась, розгладила складки на спідниці, струсила невидимі піщинки. Встала.

Добре, рідні мої. Піду я.

Куди, Лидо?

Піду від тебе, Костю.

Як підеш?! Куди?! А я?!

Донька в цей момент щось люто викрикувала в телефон.

О-о-лень! заревів Костя, ніби по мертвому. Олю-у!

Що, тату?! Спина болить?! Де?!

Ой, ой Олю вона мати пішла сказала

Як пішла?! Куди?! Мамо, ну що ти видумала на старість?!

Я усміхнулася. Акуратно складала речі у валізу.

Я вже збиралася піти, та Костя захворів хондроз загострився. Як він стогнав, як скиглив

Лидо у мене, здається, грижа

На МРТ не показало.

Та що вони там бачать, ці лікарі?! Спочатку спеціально не кажуть!

Так? А навіщо?

Гроші витягають! У Григоровича на роботі так само було мазі, таблетки, а потім бац! Грижа! Та ще й якась рідкісна, назви навіть нема

Тоді я не пішла. Не змогла кинути «бідолагу».

А тепер

Скільки тобі ще жити, Лидо? казала подруга Наталя. Ти, як каторжна, на них працюєш. Що тобі Костя дав хорошого? Ні-чо-го! вдарила долонею по столу.

Усю молодість гуляв! Як пес! Ту перукарку як її

Марійка.

Ось! Тягав її, як корову на шоколадній рекламі! А ти на двох роботах, та ще й підробляєш, а він на дивані!

Наталю, ти ніби Костю ненавидиш несміливо заглянула я їй у вічі.

Скажу.

Я стиснулася.

Мені не за що твого «милого» любити. Памятаю, як він до мене ліз. Тоді святкували його день народження на дачі, я перебрала, заснула Прокинулася він мені рот лапою затулив, іншою рукою під кофту ліз.

Найогидніше? Його мама на сусідньому ліжку лежала і дивилася. Потім мені сказала: «Сама винувата, спокушала Костеньку». Погрожувала, що якщо розкажу тобі скаже, ніби це я к ному в штани лізла.

Отак.

Я мовчала.

Як же я раніше не бачила?

Згадала, як інші дружини пишалися подарунками, спільними подорожами А в мене? Пилосос. Мантоварка, бо Костя любить манти. Духи які свекруха в серванті тримала.

Наталя була права. Я все життя проспала.

Чому ти за нього вийшла?

Пожаліла Він такий нещасний був. Окуляри великі, нічого не вмів А мати сказала: «Раз ходить виходь, не соромся».

Подруги плакали, сміялися, згадували.

Якби я тоді не відгородилася від тебе

Вони мені вбили в голову, що подруги заміжній не потрібні.

Я оглянула кімнату.

Піти страшно, але можна. Зніму квартиру. Розлучення. Поділ майна Все заробила своїми руками.

Донька стане на бік батька? Ну і нехай.

Я не йду до чоловіка. З Петром просто дружба.

Хочу тиші.

***

Ох, як мене «відбрили» родичі!

Повернись до чоловіка! В ноги йому впади! кричала мати.

Свекруха «серцевий напад» зіграла, але я переступила й пішла.

А потім

Оля прийшла з вибаченнями.

Ми вчимося будувати стосунки наново.

А Костя? Через місяць після розлучення вже з Марійкою під ручку ходив. Спина пройшла.

Кажуть, у Марійки не пожартуєш

Але мені все одно.

Я вчуся жити.

Оля записала мене до салону.

Петро покликав у гори як у молодості.

Ніколи не пізно почати спочатку.

Спочатку важко, а потім як по маслу.