У старому занедбаному будинку огрядненька жінка вибивала килим з вікна, не помічаючи, що пил сиплеться на худу сусідку знизу.

У старому, занедбаному будинку огряднa жінка, Марія Коваленко, витрушувала килим через вікно, не помічаючи, що пил осідав на струнку сусідку знизу Олену Шевченко.

Гей, Маріє, обережніше з тим килимом! Мені вже вся голова в піску! скрикнула Олена, роздратовано закриваючи очі.

Марія відповіла з єхидством:
Ох, кохана, твоє волосся і так ніби після буревію. Чи з пилом, чи без різниці немає.

Сварка розгоралася, коли раптом зявилася мати Олени Наталя Шевченко, з мітлою в руках, і з розмаху вдарила по віконній рамі Марії.

Ти ж розібєш скло, довгонога! огризнулася Марія.

Наталя, голосом, що не терпів заперечень, відрубала:
Завжди ти шукаєш проблем, так? Мастодонте!

Поки жінки перекидалися образами, поруч пройшов злодій. Він зупинився, спостерігаючи за сценою, і злобно посміхнувся.

«Баби постійно сваряться. Гадаю, можу цим скористатися».

Тієї ж ночі, коли Олена поверталася додому, злодій перекрив їй шлях.

Не кричи, прошипів він. Іди зі мною.

Куди? голос Олени здригнувся.

Він оскалив жовті зуби.
У ту темну алею. Повеселимося.

Його очі блищали, як у голодного шакала. Олена відкрила рота, щоб крикнути:
Допоможіть!

Але він схопив її за волосся і затулив рот.
Якщо ще раз відкриєш рот прикінчу тебе, проричав він.

У будинку засвітилися вікна, сусіди визирнули, але, побачивши небезпеку, швидко захлопнули штори.

Бачиш? знущався злодій. Всі вони мене бояться. Ви ж просто смішні!

Повітря насичувалося тривогою, але раптом

Глухий удар по потилиці змусив його обернутися. Перед ним стояла Марія, міцно стискаючи мітлу.

Відпусти її, покидьку, бо пожалкуєш! вигукнула вона.

Злодій реготав:
Ти? Одна? Послухай, бегемотихо, ще півгодини тому лаялася з нею, а тепер ратуєш?

Марія спалахнула:
Ми можемо сваритися, але дозволити тобі шкодити жінці ніколи. Я можу бути одна але нас багато. Ми завжди підтримуємо одна одну!

Ви всі слабкі! скрикнув він.

Але за спиною Марії вже зявлялися інші жінки: Наталя, сусідки всі з ножами, сковородами, виделками. Їхні погляди палали рішучістю.

Злодій відчув, як його охоплює жах.

«Чого я боюся? Це ж просто баби! Я бився з мужиками, навіть з мусорами А тепер трушу перед куховарками?»

Атмосфера натягнулася, як струна. Він відчув ще хвилина, і вони кинуться на нього, немов вовчиці.

Уперед, дівчата! крикнула Марія.

Жінки крокнули до нього, і злодій, охоплений панікою, кинувся тікати.

Рятуйте! завив він, падаючи у калюжу, спотикаючись об смітник і ледве не втрачаючи рівновагу.

Вони гналися за ним, а потім зупинилися, дихаючи важко. Підняли кулаки, зброю, і загриміли:

Більше не зявляйся тут!

Коли все затихло, Марія підійшла до Олени.

Все добре?

Так Дякую. Я думала, ніхто не прийде.

Марія усміхнулася.
Якби ми частіше трималися разом, світ був би кращим. Разом ми сила.

Того вечора кілька жінок перемогли одного боягуза. І довели разом вони можуть усе.