— Доченько, молю тебе, змилуйся, вже три дні як я не їла навіть шматочка хліба, а грошей у мене немає зовсім — благала старенька продавницю.

Доню, будь ласка, змилуйся, вже три дні як я не їла навіть шматочка хліба, і в мене не залишилося жодної копійки, благала старенька продавчиню.

Морозний вітер пронизував до кісток, обвиваючи старі вулиці Києва, наче нагадуючи про часи, коли тут ще жили люди з теплими серцями і щирими поглядами.

Серед сірих стін і облуплених вивісок стояла літня жінка, обличчя якої було вкрите мереживом зморшок кожна з них розповідала історію болю, витримки та згаслих надій. У руках вона стискала потерту торбинку з порожніми пляшками, наче останніми уламками минулого життя. Її очі були вогкі, а сльози повільно котилися по щоках, нікуди не поспішаючи в холодному повітрі.

Молю тебе, донечко прошепотіла вона тремтячим голосом, наче листок на вітрі. Три дні вже не їла. Немає в мене ані копійки навіть на шматочок хліба.

Її слова зависли в повітрі, але за скляними дверима крамниці продавниця лише байдуже похитала головою. Її погляд був холодним, наче вирізаний з криги.

Ну й що? відповіла вона роздратовано. Це пекарня, а не пункт прийому пляшок. Хіба не бачиш? На табличці чітко написано: пляшки здають у спецмісці, і там дають гроші на хліб, на їжу, на життя. Що я можу зробити?

Старенька збентежилась. Вона не знала, що пункт прийому закривається о дванадцятій. Запізнилась. Запізнилась на ту крихітну нагоду, яка могла б врятувати її від голоду. Колись вона й подумати не могла про збір пляшок. Вона була вчителькою освіченою жінкою з гідністю, яку не втратила навіть у найважчі дні. А тепер тепер вона стояла перед кіоском, як жебрачка, відчуваючи, як гіркий присмак сорому наповнює її душу.

Ну сказала продавниця, трохи помякшивши тон. Може, менше спатимеш? Завтра, якщо принесеш пляшки рано, приходь я тебе нагодую.

Доню, благала жінка, дай хоть четвертинку буханки Я завтра віддам. Погано мені Не витримаю більше цього голоду.

Але в очах продавниці не було ні краплі співчуття.

Ні, різко відрізала вона. Я не благодійниця. Сама ледве кінці з кінцями зводжу. Кожен день приходить купа народу просити не можу ж годувати всіх. Не заважай, черга стоїть.

Поряд стояв чоловік у темному пальті, загублений у думках. Він здавався далеким, наче перебував у іншому світі світі турбот, рішень і майбутнього. Продавниця миттєво перетворилася, наче перед нею зявився не просто покупець, а важливий гість.

Доброго дня, Павле Івановичу! вигукнула вона привітно. Сьогодні привезли ваш улюблений хліб з горіхами і сухофруктами. А ще пиріжки свіжі, з абрикосами. З вишнею з учорашніх, але теж дуже смачні.

Доброго дня, відповів він розгублено. Дайте, будь ласка, хліб з горіхами і шість пиріжків з вишнею.

Мож