Дзвінок о десятій: як звичайний ранок змінив все.

Виклик пролунав о десятій ранку. Марія Іванівна відклала в’язання і підняла слухавку.
— Ваш онук щойно потрапив у серйозну аварію. Він винен, — поспішно пояснював незнайомець. — Розбито дорогу іномарку, є жертви, а це від трьох до п’яти років позбавлення волі… Щоб допомогти онукові уникнути в’язниці, доведеться заплатити!
— Скільки потрібно?
— Двісті тисяч гривень! — рішуче заявили на тому кінці дроту. — Готуйте гроші, зараз до вас приїде наш чоловік! І про цей дзвінок нікому, інакше онук точно потрапить за ґрати!
— Але вдома таких грошей немає, — схлипнула Марія Іванівна. — Треба їхати в банк, а це на іншому боці міста.
— Виходьте на вулицю, до дому під’їдуть сріблясті «жигулі» і відвезуть туди, куди потрібно. І пам’ятайте — нікому ні слова! Це в інтересах вашого онука.
Проїхавши півміста і зупинившись біля банку, водій приклав палець до губ.
Марія Іванівна відповіла йому тим самим. Вона повернулася через півгодини:
— Пін-код від картки забула, — важко зітхнула вона. — На дачу треба їхати. Він у мене там, у зошиті записаний…
Дачу, яка була за тридцять кілометрів від міста, Марія Іванівна покинула з двома мішками картоплі і сіткою цибулі.
— Завантажуй у багажник і поїхали! — сказала вона хлопцю, який було заскучав.
— У банк? — перепитав той.
— Додому, — кинула Марія Іванівна. — Не з картоплею ж у банк їхати?! А по дорозі біля супермаркету зупинись, треба ще хліба і молока купити…
Водій насупився, але промовчав. Сутеніло. Хлопець нервував, а Марія Іванівна була спокійна як ніколи.
— Щоби не сидіти без діла, допоміг би бабусі, — зауважила вона, виходячи з машини. І шахрай покірно поплентався за нею на п’ятий поверх. А там його вже чекали співробітники поліції.
— А як же онук?! — розгубився затриманий.
— Немає в мене ніякого онука, — спокійно відповіла жертва шахрайства, яка так і не стала жертвою. — Як, втім, не було й ніякої аварії з людськими жертвами. Я вас одразу розкусила!
— Навіщо тоді було в банк їхати?
— Щоб за квартиру і телефон заплатити.
— А на дачу?
— Щоб картоплю і цибулю додому перевезти, — пояснила Марія Іванівна. — Іди-іди! Я тобі не бабуся з кішкою, а майор поліції у відставці!