Я запросив свою дівчину до найкращого ресторану в місті. Уявіть моє здивування, коли вона заявила, що оплатить за себе. Це означало, що Злата цікавиться мною як особистістю, а не моїм гаманцем. У той момент я подумав, що вона — саме та, і навіть був готовий освідчитися… але щось всередині мене раптом насторожило.

Нещодавно мені виповнилося 36 років, і я почав серйозно замислюватися про зміну свого сімейного статусу. Мені хочеться знайти ту саму людину, з якою я зможу створити сім’ю і стати батьком. З фінансової точки зору я цілком забезпечений. У мене є власна двокімнатна квартира, непоганий автомобіль, а також заміська дача, де я часто проводжу літо разом із друзями.

Я вважаю себе гарним господарем. Вмію приготувати їжу, можу самостійно прибрати в домі, завантажити прання і заправити постіль. У мене немає шкідливих звичок, я веду активний спосіб життя. Двічі на тиждень я відвідую спортзал, а у вихідні граю в теніс. Здавалося б, зустріти достойну дівчину — завдання нескладне, але в реальності мені це поки не вдалося.

Я міг би похвалитися своїми досягненнями, але вважаю, що головне не кількість, а якість. Кожного разу, коли я починав стосунки з дівчиною, це було свідоме рішення. У своїй обраниці я завжди бачив потенційну майбутню дружину. Однак жодного разу ці стосунки не закінчилися весіллям. Причина завжди крилася у грошах.

Щойно дівчата розуміли, що я людина забезпечена, починалися прохання: «Купи це», «Поведи туди», «Оплати це», «Дай грошей». Попри те, що я не бідний, у мене є свої принципи. Один із них полягає в тому, що я не дозволю жінці користуватися мною і зневажати моїми кордонами. Я не скупий: готовий дарувати дорогі подарунки, квіти, влаштовувати поїздки в цікаві місця, але тільки тоді, коли це буде моє бажання, а не тиск.

Моя майбутня дівчина повинна бути на рівні зі мною або хоча б прагнути більшого, ніж мінімальна зарплата. Якщо в жінки є амбіції, цілі та план їх реалізації, це вже робить її особливою в моїх очах.

Кілька днів тому мені пощастило зустріти дівчину, яка відповідала всім моїм уявленням. Злата була природно красивою і привабливою. Для мене важливо, щоб обраниця не слідувала сліпо модним трендам, не змінюючи себе до невпізнання. Ми познайомилися на художній виставці. Наша розмова почалася легко і невимушено. Я навіть не помітив, як провів увесь вечір поруч із нею, не відходячи ні на мить. Перед закриттям виставки я запросив Злату на побачення.

Ми домовилися зустрітися на наступних вихідних. Увесь тиждень ми обмінювалися короткими повідомленнями та розмовляли телефоном до пізньої ночі. Злата мені дуже сподобалася, навіть більше — здавалося, що я закохався знову, як у підлітковому віці.

Нарешті настав день нашої зустрічі. Я запросив її в найкращий ресторан міста і був приємно здивований, коли вона сказала, що оплатить свою частину рахунку сама. Це означало, що її цікавлю я, а не мої фінанси. У той момент я був готовий освідчитися їй. Але раптом з’явилася проблема.

Злата постійно отримувала дзвінки на телефон, а коли перестала відповідати, почали приходити повідомлення одне за одним. Це було ніяково. Вона пояснила, що це її мама хвилюється за неї. «Мені слід було попередити її, що я йду на побачення», — сказала вона. Поки Злата говорила телефоном, я замислився.

Виходило, що вона все ще живе з батьками чи тільки з мамою. Це не мало значення. Факт лишався фактом — вона не була самостійною. Можливо, я робив поспішні висновки. Можливо, її мама хворіла, і Злата піклувалася про неї. Але чому це так сильно впливало на наше побачення? Їй точно більше 25 років, і це змушувало мене сумніватися.

Розірвати стосунки одразу я не хотів, адже Злата мені дуже подобалася. Я вирішив дати їй ще один шанс і запросив провести вихідні за містом. Вона погодилася. «Не забудь попередити маму, щоб вона не хвилювалася», — пожартував я. Ще тиждень я з нетерпінням чекав нашої зустрічі. По дорозі ми багато розмовляли, слухали музику і співали разом. Телефон Злати мовчав, ймовірно, вона його вимкнула.

Проте тепер дзвонив мій телефон. Її мама отримала мій номер і почала телефонувати, запитуючи, де ми і що робимо. Це було останньою краплею. Я розвернув машину і повернувся в місто. Злата зрозуміла все без слів. Ми швидко попрощалися. Мені шкода, що її життя руйнує її ж рідна мати.