Красуня-кішка, яку ніхто не захотів через її характер

Асю ніхто не хотів забрати… Норовиста, зла до чужих кішка, хоч і красуня! Для Асі чужими були всі, крім Оксани, яка регулярно прибирала її клітку і змінювала корм, воду й наповнювач. Царівна-Несміяна просто терпіла. Тільки відверталася і стукала хвостом, поки дівчина наводила лад у її «апартаментах». На захист Асі варто сказати, що ніхто з волонтерів не знав точної її історії до притулку. Її підібрали на вулиці в незвично морозний день для області. Було близько -20!
Худюща кішка привернула увагу двірника Петра, що вийшов на роботу рано, ще до шостої. Йому так подобалося. Тихо, машин майже немає, і ніхто не заважає. Кішка, яку він зачепив мітлою, навіть не намагалася втекти, і він здивувався! Нахилився і зрозумів, що вона примерзла шерстю до тротуару. Лід під нею був темний від крові. Петрикові аж моторошно стало! Молодий хлопець, був замкненим через деякі труднощі в навчанні, але дуже добрим! Господь дав Петрові стільки співчуття, що вистачило б на трьох.
Він обожнював тварин! Знав напевно, що тварини мають чисту душу і що заподіяти їм шкоду – це великий гріх!
Його бабуся, яка виховувала Петра після того, як забрала онука від вічно п’яної доньки, часто годувала котів на вулиці. І Петро допомагав їй з дитинства. Пам’ятав її зморшкувату руку, що гладила чергове нещасне кошеня, та її голос, що казав:
– Петрику, у них нікого немає, тільки Господь їм захист… Пенсію їм не платять, як нам з тобою. Треба ділитися хлібом насущним.
Петрик заперечував, мовляв, це не хліб, а каша з рибою, але бабуся пояснювала сенс цієї фрази, додаючи, що котики хліба не їдять. Звісно, в голод можна і картоплю гризти, але ця їжа не для хижака!
Петро, хлипнувши, залишив спомини та побіг у побутову кімнату гріти чайник… Через двадцять хвилин він обережно відокремив кішку від замерзлого асфальту і поніс її у тепло. Бідолашна тварина мовчала і тільки дивилася на Петра змученими очима.
Щойно пробило восьму, Петро ринувся до найближчого притулку! Там його знали і радо вітали як добровільного волонтера. Петро любив приходити і виконувати чоловічу роботу: рубати дрова для приготування їжі та опалення, розвантажувати вугілля для цих же цілей.
Притулок існував переважно за рахунок ентузіазму та пожертв. Оксана, побачивши його покалічену ношу, негайно доставила кішку до клініки, де часто отримували допомогу! Молодий двірник витягнув із кишень усе, що залишилося до зарплати. Вийшло 1500 гривень.
– Ось, візьміть для Асі!
– Ти знаєш її ім’я? – здивувалася поруч стояча Оксана.
– Ні, я сам її так назвав, можна? – сором’язливо запитав Петро.
– Та боже, звичайно… Галвне, аби вижила!
Операція затягнулася надовго. Або так здавалося. Потім лікар вийшов і повідомив їм:
– У кішки дійсно дев’ять життів. Принаймні у цієї! Її ножем поранили, уявляєте? Хтось ударив ножем у бік, і вона, мабуть, змогла дійти лише до того місця, де її знайшли. Впала, а кров з шерстю приммерзла. Якби трішки більше часу пройшло, ти би, хлопче, збирав її тіло…
– Я її поки у притулок заберу. Коли це можливо, Андрію Ігоровичу?
– Ну, нехай побуде три дні. Будемо колоти ін’єкції. Зараз у стаціонарі є місце.
– Дякую вам величезне!
Лікар махнув рукою та повернувся до себе. Знайшов на полиці припаси, пачку сигарет, в якій лежало п’ять штук. Вийшов через «чорний вихід» і закурив, жадібно затягуючись!
Андрій Ігорович багато чого бачив, але досі, стикаючись з жорстокістю по відношенню до беззахисних істот, втрачав самовладання! Бросив обкурити два роки тому…
Ася стала мешканкою притулку «Мурчики». Історія її попадання туди справила враження – зразу знайшлися бажаючі взяти «удочерити» страждалицю. Але Ася не була готова до спілкування з людьми! Вона сичала, скалила зуби і била лапою, якщо хтось намагався до неї доторкнутися, показуючи «поганий» характер!
Тому вирішили не поспішати з віддачею Асі, навіть у дуже добрі руки. Петро навідував кота. Йому дуже хотілося забрати її собі! Тільки куди? Петро жив у комунальній квартирі, у двох кімнатах після смерті бабусі. Але сусіди були проти будь-яких тварин у приміщенні!
Доводилося миритися з цим і задовольнятися, годуючи та гладячи котів на вулиці. На Петра Ася не сичала. Побачивши його, кішка щоразу завмирала, вдивляючись у хлопця. Смутні спогади мерехтіли в зелених очах Асі. Вона нюхала повітря і їй здавалося, що запах цього чоловіка вона вже почувала.
Але набута підозрілість перемагала і не дозволяла Асі відгукнутися на ласку. Вона мовчки відходила в кут клітки й слухала, що говорить цей незрозумілий хлопець.
– Ех, Ася, я так злякався за тебе тоді! А тепер ти така гарна, справжня принцеса! Шерстка блищить, і колір який – ніколи такого не бачив!
Ася була «шоколадкою» – справді, досить рідкісне забарвлення. Вона розуміла, що їй говорять приємні слова, але дивилася недовірливо. Петро йшов, щоб повернутися в інший раз…
Навіть у нашому меркантильному світі трапляються дива. Дім двірника Петра потрапив під знесення, і несподівано для себе Петро став власником просторої однокімнатної квартири! Після отримання документів і ключів хлопець пішов не в меблеві магазини, як інші новосели, ні! Він увірвався в двері притулку, пробіг повз Оксану і зупинився біля клітки Асі.
– Асенько, дорога! Мені дали квартиру, окрему! Підеш жити до мене, Ася? Я прийшов за тобою! Будь ласка…
Ася довгі дві хвилини дивилася на Петра. І тоді сталося ще одне диво! Вона прихилила голову до решітки і дозволила Петру погладити себе!
– Ось так… Дочекалася свого принца наша Ася! – засміялася Оксана, спостерігаючи за цим неймовірним перетворенням. – Готуйся до переїзду, Асенько!
Важко повірити в щирість і доброту після зради та болю, але якщо кішка вибрала вас, щоб виділити вам такий кредит довіри – ви Справжня Людина.