«Лише доба у гостях: як свекруха не витримала наших дітей»

«Лише добу — і нас виставили»: як свекруха запросила в гости, а потім не витримала наших дітей

Коли свекруха запросила нас на вихідні до свого заміського будиночка, я, чесно кажучи, не горіла бажанням їхати. Наші стосунки завжди були… скажімо так, прохолодні. Ми не сварилися відкрито, але й тепла між нами теж не було. Вона дзвонила лише іноді, щоб дізнатися, як там онуки, і я тільки раділа, що спілкування обмежується короткими розмовами. Але після виходу на пенсію Галина Миколаївна раптом вирішила, що хоче стати «бабусею року» і побачитися з дітьми. «Приїжджайте на шашлики, подихаємо свіжим повітрям, відпочинемо!» — запрошувала вона. Що ж, якщо чоловіку не важко, а дітям буде цікаво — я погодилася.

Чоловік навіть відпросився з роботи раніше. Приїхали, влаштувалися, шашлики допікаються, діти веселяться, погода чудова. Нас поселили на другому поверсі — зручно, простористо. Вечір пройшов добре, свекор налив синові пару чарок, вони розговорилися. Я тим часом укладала молодшого сина спати, а старший залишився у дворі з бабусею та дідусем — там ще й сусіди підійшли. Через кілька годин повертаюся, а Галина Миколаївна вже з перекривленим обличчям: «Забирай його. Він у мене всі сили витягнув! Носиться без перерви!»

Вранці я прокинулася раніше, пішла готувати сніданок. Молодший був зі мною на кухні, старший прокинувся пізніше і пішов у двір грати у м’яча. І раптом до кімнати вривається Галина Миколаївна, вся роздратована: «У тебе син зовсім невихований! По сходах бігав, кричав, а відь гості ще сплять!» Але ніхто не спав — було вже майже дев’ята ранку. І мій син не бігав, а йшов униз акуратно. Та її вже не переконати — якщо онук шумить, значить, я погана мати.

Пізніше старший знову побіг сходами, вже коли всі були на дворі. «Ось! Знову бігає! Ніякого спокою від них!» — з натяком на драму зітхнула вона й демонстративно притулила долоню до чола. Я стрималася, але всередині вже кипіла: «А навіщо ви нас кликали, якщо вас напружує присутність власних онуків?!»

А потім молодший син розридався — у нього різалися зубки. Почалася істерика. Свекруха здригнулася, ніби її струмом ударило: «Ой, усе! Я так не витримаю! Їдьте сьогодні! Ще день — і в мене з головою буде лихо!» — скрикнула вона з виглядом стражниці. Чоловік спробував заперечити: «Мамо, я ще вчорашнє не виспався, мені за кермо не можна!» Вона миттєво потягнулася за алкотестером. Так, ви не помилилися — вона кожні півгодини міряла рівень алкоголю в крові сина, щоб знати, коли можна нас виставить.

До обіду ми вже збирали речі. Попрощалися сухо. Чоловік спілкується з батьками досі, а я трубку більше не беру. І не збираюся. Нещодавно вона знову подзвонила — запросила зустрічати Новий рік у її заміському «раї». Я відповіла рішуче: «Ні. Мені вистачило одного разу. Вашого гостинства — вище даху».