Останнім часом вона сильно змінилася.

Останнім часом Галина суттєво здала. Ні, вона не була хворою чи надто старою: рідна донька обрубала їй життя. Ось вже рік Галя жила у мене і майже не вставала з ліжка. Якось сусідка попросила мене зателефонувати до Христини, її пасербиці.

— Нехай приїде. Винен хочу визнати.

— Галь, чому ти сама не телефонуєш?

Галя опустила очі.

— Боюся, не приїде, якщо я сама подзвоню. Краще вже ти, — безсило прошепотіла вона і зайнялася слізьми.

Я набрала номер Христини.

— Христиночко? Це сусідка твоєї тітки Галі. Вона просить тебе приїхати.

— Тітка Віра? Що трапилося? — затараторив схвильований голос Христини.

— Приїжджай, доню. На місці розберешся, — відповіла я і поклала слухавку.

— Приїде? — з надією спитала сусідка.

— Приїде! Христиночка у тебе добра, — відповіла я, а про себе подумала: “Шкода Галю. Але на місці Христини я б не поїхала…”

Тієї ночі я провела без сну: все лежала і пригадувала Христину. Багато води утекло з того часу, як ця маленька східна дівчинка з’явилася в нашому селі. Дівчинку привіз з Казахстану її батько, Іван. Він служив у Астані, там і одружився. Народилася Христина. Його дружина померла, коли доньці виповнилося 6 років, і Іван повернувся додому разом із Христиною. Дівчинку одразу охрестили. Батюшка назвав її Настею, але ми всі звали її Христиною. Незабаром Іван одружився на Галині, і у них народилася Світланка. Спочатку все було нормально, тільки Христинка ніяк не могла назвати Галину мамою. Усе тітка Галя та тітка Галя…

— Годую цю басурманку, як рідну дитину її люблю! Невже я не заслужила, щоб вона матір’ю мене назвала? — скаржилася вона.

— Заспокойся, Галь! Дівчинка вже велика була, коли свою маму втратила! Пам’ятає вона її! Потерпи! Дивишся і назве тебе матір’ю! А не назве — Бог з нею! Смирись! Дитина ж!

Але Галина не змирилася. Не змогла! З кожним днем вона люто ненавиділа пасербицю: навантажувала її непосильною працею, намагалася болючіше образити або пнути при кожній нагоді. Іван не помічав нічого, наче сліпий був. Він працював у колгоспі на тракторі і вдома бував рідко. При ньому Галина поводилася цілком пристойно, а сама Христина ніколи не скаржилася батькові.

Вона росла працьовитою, терплячою і не за роками мудрою дівчиною. Такою пасербицею слід було б гордитися, але Галя не змирилася.

Пригадую, малечі було всього сім, а мачуха змушувала її няньчити Світлану, таскати в величезних відрах воду з криниці, полоти город і доїти корову. Нам, сусідам, було дуже шкода дівчинку.

— Що ти витворяєш, Галь? Грішно знущатися над сиротою! — намагалася я врозуміти Галину.

— Нічого цій басурманці не зробиться! Нехай відпрацьовує свій хліб! — злісно пихтіла Галина.

Якось Христина в чомусь провинилася перед мачухою, і та побила її. На щастя, це побачила я і відібрала в неї дитину. Хотіла я тоді все розказати Івану й відкрити очі на його дружину… Але не наважилась лізти в чужу сім’ю. Ох, і журила ж я себе потім за свою боягузтво!

Трапилося одного разу, що Христина не догледіла за Світланкою, і та зникла з двору. Знайшлася вона досить швидко, але Галина була просто ошаліла! Ні, вона не побила Христину: тут інше…

Іван тоді якраз у нічному полі пахав. Вранці приїхав він з поля раніше звичного, а старшої дочки ніде немає! Галина якраз корову в стадо гнала. Іван кинувся шукати Христину, але її ніде не було! І постіль її ще з вечора не розібрана…

Батьківське серце відчуло недобре. Рано вранці прибіг Іван до мене! Разом з ним ми шукали дівчинку: кричали, звали! Іван навіть у криницю заглянув, але, на щастя, дитини там не було. Раптом він побачив замок на коморі й зірвав замок сокирою. На купі старого, погризеного щурами ганчір’я спала його Христина!

Добряче покарав тоді Іван свою жінку! Побоялися ми, що насмерть заб’є, виступили в захист! Хотів розлучитися, але залишився з нею лише заради Світланки! А Галя після того випадку стала терпиміше ставитися до своєї пасербиці.

Полюбила вона її, як свою доньку? Ні, не думаю: Галина просто боялася чоловіка. Життя в їхній родині почало поступово налагоджуватися. Але Христина перестала розмовляти і замкнулася в собі. Даремно Іван показував дочку найзнаменитішим лікарям! Куди тільки він її не возив, навіть до цілителів! Але нічого не допомагало: дівчинка все так само мовчала. Іван сам не свій ходив…

Тоді він вчинив радикально: розлучився з дружиною, забрав Христину і поїхав. Молодшій Світланці Іван регулярно платив аліменти. Минали роки. Світлана виросла, вийшла заміж і поїхала з чоловіком до столиці. З матір’ю у них стався якийсь конфлікт, і Світлана викреслила її з життя.

Для Галини настали справді чорні дні. Можна її зрозуміти: в цім житті сусідка любила лише свою Світланку. Вона була для неї єдиним світлом у віконці! А тут усе життя раптом закінчилося…

Галина почала ходити до церкви, молилася, плакала! Просила Господа, щоб він пом’якшив кам’яне серце її доньки! Всі зусилля — марні! Світлана не писала їй, не телефонувала, не приїжджала! Тоді нещасна мати поїхала до неї сама, але донька її навіть на поріг не пустила!

А що ж Христина? Я бачила її пару років тому на похоронах Івана. Він помер, і Христина вирішила поховати свого тата в рідному селі. Вона виросла, покращала, розцвіла. З маленької пригнобленої дівчинки Христина перетворилася на справжню східну красуню. І мова до неї теж повністю повернулася! Разом з Христиною приїхали її чоловік і двоє маленьких синів. А Світлана навіть на похорон батька не прийшла!

Зате вона прикотила через тиждень і попросила матір переоформити на неї будинок.

– Донечко, але ж я жива ще… – розгубилася Галя.

– Мамусю, живи. Але ж раніше чи пізніше це станеться! Мені доведеться вступати у спадщину, а це ціла купа непотрібної волокити! Легше зробити це заздалегідь.

Галина послухалась і поступилась дочці. Вони переоформили будинок, і Світланка одразу ж поїхала. Повернулася вона вже з покупцями і викинула матір з її ж будинку. А потім забрала гроші і зникла. Це остаточно зламало Галю. Сусідка тяжко захворіла, і я забрала її до себе. Ось така от доля…

Ніч у нас обох пройшла без сну, у важких, непростих думках. Я була впевнена, що Христина не приїде, адже стільки поганого завдала їй її мачуха! Ходила по будинку, робила вигляд, що зайнята домашніми справами, і боялася глянути в очі Галі. Христина приїхала лише вдень. Я залишила їх з Галиною наодинці. Вони довго розмовляли і, нарешті, обидві вийшли з кімнати. Я помітила, що Галя оживилася і навіть помолодшала.

— Тітка Віра, я забираю маму Галю до себе. Допоможете зібрати її речі? — попросила Христина.

— Христиночко, дитинко! Дякую тобі, але я зовсім слабка… Не перенесу дорогу…

— Нічого! У нас ви швидко одужаєте! Онуки не дадуть вам нудьгувати! Та й мені веселіше буде з вами! — усміхнулася Христина.

Я зібрала речі Галини, і вони поїхали. Пізніше Христина зателефонувала і повідомила, що добре доїхали. Вони мені досі дзвонять: то Христина, то Галя…

Галина розповідає мені про своє нове життя. Про свою Світланку вона мовчить. Та я й не питаю: не хочу ворушити її ніколи незаживаючу рану. Зате про Христину, про зятя і онуків Галина розповідає мені з невимовним захопленням і гордістю. Я слухаю її і думаю, яким же великим, щедрим і милосердним виявилося серце у цієї дівчинки! А ж з самого дитинства вона так багато пережила… Не кожен дорослий витримав би таке!

Христина виявилася мудрою і дуже сильною: не зламалася і витримала все. А світла душа її так і залишилася незаймана цією брудом. Вона залишилася такою ж: чистою, красивою і не пам’ятаючою ніякого зла…