Справжня сила чоловіка

**Справжній чоловік**

Оксана з Ігорем зустрічалися два роки. Мати Оксани вже почала хвилюватися, що дочка марнує з ним час, а до весілля справа так і не дійде. Сам Ігор казав, що поспішати немає куди — встигнуть, їм і так добре разом…

Минуло літо, з дерев обсипалося листя, вкривши тротуари золотим килимом, почалися дощі. І одного сирого, пронизливого жовтневого дня Ігор несподівано незграбно зробив Оксані пропозицію, подарувавши скромне маленьке кільце.

Вона обхопила його за шию й прошепотіла на вухо: «Так», а потім надягла кільце на палець і радісно вигукнула: «Так!», піднявши руки вгору і підстрибуючи від щастя на місці.

Наступного дня вони пішли до ЗАГСу й, соромлячись, подали заяву. Весілля призначили на середину грудня.

Оксані хотілося весілля влітку, щоб усі побачили, яка вона гарна у білій сукні. Але сперечатися з Ігорем не стала. Раптом відкладе до наступного літа, а потім ще й передумає. А вона його кохає й не переживе розставання.

У день весілля лютувала справжня завірюха. Вітер розвіяв ретельно укладену зачіску. Повітряний поділ білої сукні роздувався дзвоном, і здавалося, що наступний порив підхопить красуню наречену й понесе далеко-далеко. На ґанку Ігор підхопив щасливу дружину й на руках доніс до машини. І ніщо — ні завірюха, ні розкуйовджена зачіска — не могло зіпсувати радості закоханих.

Спочатку Оксана купалася в коханні й щасті. Здавалося, так буде завжди. Бували й невеликі сварки між молодими, але вночі вони швидко мирилися й любили одне одного ще сильніше.

Через рік у щасливій молодій родині народився Данилко.

Хлопчик ріс чемним й кмітливим на радість мамі й татові. Ігор, як більшість чоловіків, мало допомагав Оксані доглядати сина, боявся брати малого на руки, а якщо й брав, Данилко починав ревіти, і Оксана швидко його забирала.

— Ти краще сама з ним, у тебе виходить ліпше. Ось підросте, тоді й будемо в футбол грати. Я краще забезпечуватиму вам життя, — говорив Ігор, але його зарплати ледь вистачало на трьох.

Данило підріс, пішов у садочок, Оксана вийшла на роботу. Але грошей не прибавилося, накопичити на перший внесок за квартиру в іпотеку не виходило. Почалися претензії, подружжя сварилося, звинувачуючи одне одного у зайвих витратах. Легко миритися, як раніше, у них уже не виходило.

— Усе, набридло. Працюєш-працюєш, а тобі грошей усе мало. Ти їх, чи що, їси? — роздратовано запитав одного разу Ігор.

— Ти їси, — зірвано відповіла Оксана. — Дивись, який живіт відростив.

— Тобі мій живіт не подобається? Ти теж, знаєш, змінилася. Я одружився з гарною метелицею, а ти в гусеницю перетворилася.

Слово за слово вони посварилися навіддя. Оксана, витираючи сльози з вій, пішла за Данилком у садочок. На зворотному шляху, слухаючи лепет сина, вона раптом зрозуміла, що не може втратити Ігоря. Зараз прийде додому, обійме його, поцілує й попросить пробачення. А Ігор, як раніше, відповість на поцілунок, і все стане як перше. Милі, як відомо, свариться — тільки тішаться. Настрій покращився, і Оксана підганяла ледь поспіваючого за нею Данилка.

Але квартиру зустріли тиша й темрява. З вішалки зникла чоловіча куртка, не було й черевиків. «Остигне — повернеться», — вирішила Оксана й почала смажити картоплю з салом, як любив Ігор.

Та Ігор так і не повернувся додому, на дзвінки не відповідав. Вранці Оксана, виснажена безсонням і лихими думками, відвела Данилка до садка й поїхала на роботу. Леледь дочекалася обіду, відпросилася, посилаючись на погане самопочуття, але поїхала не додому, а до Ігоря на роботу.

Оксана підійшла до його кабінету й, повторяючи про себе заздалегідь приготовані слова, відчинила двері. Ігор стояв до неї спиною й цілувався з жінкою. На темному піджаку його спини біліли кисті її рук з яскравим манікюром, нагадуючи розчепірені кленові листки.

Жінка раптом розплющила очі й побачила Оксану, але не відсунулася від Ігоря, не прибрала рук, а навпаки — міцніше обійняла.

Оксана вибігла з офісу, немов опечена. Ішла, не розбираючи дороги, натикаючись на перехожих, нічого не бачачи перед собою від сліз. Ноги самі принесли її до матері.

— Мамо, за що він так зі мною? Невже всі чоловіки такі? — спитала Оксана крізь сльози.

— Які такі? — спитала мати.

— Зраджують. Напевно, у них це давно, а я не помічала. Невже так раптом?

— Не знаю, доню. Коли кохаєш, увесь світ укладається в одному чоловікові. Тому нам здається, що якщо зраджує він, то й увесь світ, всі чоловіки — зрадники, — зітхнувши, сказала мати. — Нічого, повернеться.

— А якщо ні? — стисненим голосА потім вона подивилася на сина, який тримав її за руку, і зрозуміла, що справжнє щастя — це не чоловік, а любов, яку вона вже має.