Творчість з пристрастю до вражаючих ефектів

— Не шкодуєш? — запитав Максим, коли Соломія притулилася до його грудей.

— Ні. А ти? — вона підвела голову й подивилася на чоловіка.

— Я щасливий. Знаєш, коли ти прийшла до нас з Софійкою додому, я одразу зрозумів — це доля. Усе, що було до тебе, траплялося, щоб ми зустрілися. Після того, як вона поїхала…

Соломія приклала палець до його губ.

— Не треба згадувати погане. Тепер усе буде добре…

Рік тому

Соломія застелила стіл святковою скатертиною, потім принесла з кухні тарілки, виделки, пару келихів.

— Упевнена, що ми правильно зробили, залишившись вдома? У компанії було б веселіше. Ще встигнемо до Валерка, — сказав Олег, коли вона повернулася на кухню.

— Упевнена. Візьми це на стіл. — Вона підсунула йому тарілку із нарізкою, салатник. — А з друзями зустрінемося завтра. Ми вже три роки разом і жодного разу не зустрічали Новий рік удвох. А як зустрінеш, так і проведеш.

— Тобто хочеш запрограмувати нас на цілий рік самотності удвох? — усміхнувся Олег, зупинившись у дверях.

— Було б чудово. Шкода, що не вийде, — зітхнула Соломія.

— Гаразд, спробуємо, — здається, сказав Олег і вийшов із кухні.

Дівчина дістала з холодильника пляшку шампанського, ще один салат і понесла до кімнати.

— Ну як? Красиво? — Олег показав, як розставив прибори. — Вже можна провожати старий рік? А то я ось-ось слиною захлинуся.

— Ще ні. Дай п’ять хвилин. Треба переодягнути нову сукню й причепуритися. — Соломія пішла у спальню.

— Навіщо нова сукня, якщо ми вдома? — буркнув Олег, хапаючи з тарілки шматок ковбаси.

— Бо це свято! — відповіла вона вже із спальні.

«Ох, ця творча натура з любов’ю до ефектів», — подумав Олег і взяв ще один шматочок.

Незабаром у кімнату увійшла усміхнена Соломія у яскраво-червоній сукні, із розпущеними кучерями.

Олег схвально кивнув, оглядаючи її. Вона крутнулася на підборах, і піділ сукні яскраво розкрився, обвиваючи стрункі ноги.

— Ось тепер можна сідати за стіл, — весело сказала Соломія, глянувши на годинник.

— Оце так стіл! Нам не з’їсти всього. Може, подзвонимо Тарасу? Він вдома з мамою, — запропонував Олег, сідаючи навпроти.

— Завтра подзвонимо. Відкривай шампанське. — Соломія сяяла.

«Якась незвичайна сьогодні», — подумав Олег і взявся за пляшку.

— Ти сьогодня якась… — він завагався, — схвильована.

— Трохи. Почекай, дізнаєшся, — новина розривала її, але вона хотіла сказати після курантів, щоб вийшло урочисто.

Вони випили, скуштували салати. Наївшись, Олег відкинувся на стілець. По телевізору йшов якийсь легенький фільм.

— Чому не випила? — запитав він, помітивши, що вона лише змочила губи.

— Інакше засну одразу, а я хочу подивитися концерт, — знайшлась Соломія.

— Піду покурю. — Олег вийшов на балкон.

Тихо падав сніг, майже у кожному вікні світилися гірлянди. У сусідньому дворі хтось уже пустив петарди, лунали сміхи.

— Олеже, скоро звернення, — покликала Соломія.

Він докурив і кинув цигарку в темряву.

Коли він повернувся, президент вже промовляв. Олег слухав кінець вуха. Все як завжди. Він наповнив келих і чекав курантів. У голові кружляли думки, але бажання сформулювати не виходило.

— Знову не випила? — здивувався він. — А як же загадати бажання?

— Олеже, я маю тобі щось сказати. — Соломія випросталася. — Може, долинеш? — Вона дочекалася, поки він налив, і промовила:

— Цього року ми зустрічаємо Новий рік не удвох, а утрьох. У нас уже компанія. — Її очі сяяли.

Олег дивився, не розуміючи.

— Не здогадуєшся? Я вагітна. У нас буде дитина. Власне, він уже є, але ще маленький.

Олег випив і поставив порожній келих.

— Ти не радий? — голос Соломії здригнувся.

— Радий, але… — протягнув Олег, — ми ж хотіли почекати.

— Ми разом три роки. Мені вже двадцять вісім. Я хочу дитину, — прошепотіла вона, намагаючись не заплакати. — Нащо чекати? Він уже тут.

— Але ж ти пила таблетки…

— Я перестала минулого місяця. Зазвичай це не відбувається так швидко, але в мене вийшло. Хіба не чудово? — без ентузіазму додала вона.

— Тому й не пішли до Валерка з Олесею? — здогадався Олег.

— Так. Я думала, після цього ти зробиш пропозицію, — тихо сказала Соломія. — Ну що ж, тоді лишається одне… — Дві сльози скотилися по її щоках. — Ти ще встигнеш до Валерка. — Вона кинулася на кухню.

— Соломіє, я не сказав, що не радий, просто це несподівано… — Олег пішов за нею.

Вона вискочила на балкон.

— Що за дитячі витівки? Там холодно! — рвонув дверіВона притулилася до Максима і згадала, як довго йшла до цього щастя, яке тепер тримала в руках.