Вигнала свекруху після зради чоловіка

Той історії вже багато років, але вона досі болить.

Шлюб з Богданом тривав шість років, і з самого початку ми жили в моїй хаті. Ще від бабусі мені дісталась однокімнатна квартира у Львові, за що я їй безмежно вдячна. З часом ми з чоловіком купили більше житло, тоді ж його батьки, які мешкали у селі та не мали грошей на переїзд, попросились до моєї старої квартири. Я зжалилась і дозволила — вони завжди були добрі до мене.

А потім я дізналась, що Богдан увесь цей час зраджував. Він майстерно приховував свої пригоди, і я навіть не здогадувалась. Найважче було зрозуміти: що тепер робити з його батьками? Вони жили в моїй квартирі роками, платячи лише за комунальні. Я ж хотіла, щоб житло приносило прибуток, а свекор зі свекрухою не могли дозволити собі оренду у Львові. Їм довелося б або повертатись у своє село, де в них була своя хата, або шукати заробіток для оренди.

Вони знали про зраду сина, але навіть слова підтримки мені не сказали. Звісно, вони не винні у вчинках дорослого сина, але якщо Богданові почуття до мене згасли, чому він не сказав цього відразу, замість шукати інших? Тому я вирішила відплатити йому — попросила батьків звільнити мою квартиру. Пояснила, що більше не можу утримувати їх безкоштовно. Свекорі засмутились, але вибору в мене не було.

Сподівалась, що виселення батьків відкриє Богдану очі. Але вони лише здивовано розвели руками — виявилось, вони вже продали хату в селі, сподіваючись закріпитись у місті, а тепер залишились ні з чим. Але мене це мало хвилювало — хай звертаються по допомогу до нової коханки сина. Я ж шукала орендарів, щоб мати хоч якийсь прибуток.

Друзі судили по-різному: одні вважали мій вчинок справедливим, інші казали, що варто було дати старим час на пошуки житла. Але я більше не хотіла, щоб моя доброта перетворювалась на слабкість. Вони жили в мене чотири роки — і окрім комунальних, я не взяла з них ні копійки.

Досі не можу зрозуміти, як Богдан міг так вчинити. У нас не було скандалів, усе гаразд було. Може, я йому просто набридла, тому він шукав розваг деінде. Боляче, що він не цінував мою турботу, мовчання, смачні вечері. Я впустила в своє житло його і його родину — а натомість отримала зраду.

Я сказала Богдану, що ми розлучаємось. Він благав про прощення, але я знала: зраду не пробачають. Хто зрадив раз — зрадить і вдруге. Веліла йому забиратись, а батькам дала трохи часу — скоро мали заїжджати орендарі. Нехай дякують синові.

Іноді здається, що я була жорстокою. Але життя навчило: добротою користуються. Люди самі привели мене до такого рішення. У світі все повертається.