Завжди поруч, попри все…

Ти будеш зі мною завжди…

Оля перевернула шиплячі шматки м’яса, накрила сковорідку кришкою й почула за відкритим вікном гуркіт мотора та шелест шин по доріжці. Віктор приїхав, а вона не встигла приготувати вечерю. Оля перевірила яблучний пиріг у духовці, дістала з холодильника овочі й почала їх мити.

— Олю, я вдома! — гукнув Віктор із передпокою. — Як пахне! — вдихаючи апетитний аромат, сказав він, заходячи на кухню.

— Голодний? — Оля закрила кран і обернулася до чоловіка. — Ти сьогодні рано. Я не встигла вечерю приготувати.

— Нічого, почекаю. А солодке буде?

— Так, шарлотку пеку. Потерпиш трохи?

— Звісно. — Він пішов у кімнату, а Оля почала нарізати овочі на салат. Вона не любила робити дві справи одразу, тим більше готувати два-три страви одночасно. Відвернеться — і обов’язково щось пригорит. Але сьогодні обійшлося без пригод, все вийшло ідеально. Оля накрила на стіл і пішла за Віктором. Він сидів у вітальні перед телевізором, розвалившись на дивані й заплющивши очі. На екрані йшли новини. Поки вона думала, будити його чи ні, Віктор відкрив очі.

— Втомився? Вид у тебе… — Оля похитала головою, підбираючи слова.

— Трохи. Вечеряти? — Він підвівся з дивана.
Вони разом пішли на кухню.

— М-м-м. Як гарно, а який аромат! — Віктор оглянув стіл.

— Хочеш вина? У нас лишилося трохи, — запропонувала Оля.

— Ні. Не сьогодні.

Оля любила дивитися, як чоловік їсть — з апетитом, але акуратно. Взагалі, вона його любила. Любила готувати для нього, прасувати його сорочки, любила засинати на його плечі. Він не був ідеальним, але вона любила його таким, який він є, з усіма його звичками й недоліками.

***

Вони зустрілися, коли в обох за плечима вже був досвід сімейного життя. Олі не вдалося завагітніти у першому шлюбі, хоча обидва були здорові, лікарі ніяких відхилень не виявили. Так буває, казали вони, треба набратися терпіння й не втрачати надії.

Поки Оля надіялася й чекала, чоловік не марнував часу й завів собі подругу на стороні. Їй про це розповіла подруга — зустріла її чоловіка з вагітною коханкою в ТРЦ, обирали одяг для новонародженого. Оля спочатку не повірила. Подруга щось переплутала. У них із чоловіком були гарні стосунки, він не міг… Але потім вона склала недостатні пазли, і все зійшлося.

Влаштувати скандал? Та що це змінить? Майбутня дитина ні в чому не винна, вона не повинна рости без батька. Оля сильно переживала, але вирішила не тримати чоловіка. Та й не витримала б, якби він почав тікати до тієї жінки. Там не просто інтрижка, а кохання, раз дійшло до вагітності. Значить, до неї в нього кохання вже зникло.

Чоловік прийшов додому, як завжди, трохи запізнившись. Оля не могла готувати, не могла дивитися телевізор. Серце розривалося від болю й несправедливості.

— Ти захворіла? — запитав чоловік, знайшовши її сидячою з підтягнутими ногами на дивані в темній кімнаті.

— Ні. Я здорова.

— Тоді щось із батьками? Не мучай, кажи. — Він стояв перед нею збентежений.

— Сталося, але з тобою. У тебе є інша сім’я. Ви чекаєте дитину. І коли ти збирався мені про це сказати?

— Значить, ти все знаєш. — Чоловік голосно вдихнув, відвів очі. — Мені зараз піти чи…

— Зараз, — різко сказала Оля й відвернулася. Вона трималася, намагаючись не розридатися, а всередині її роздирали біль, образа й розпач.

Чоловік ходив по квартирі, збирав речі, не дивлячись на Олю. Вона то хотіла, щоб він упав на коліна, благав пробачити й дозволити залишитися, то чекала, втрачаючи терпіння, коли він нарешті піде.

Шурхіт коліс по ламінату затих біля дивана.

— Решті речей заберу завтра, не заперечуєш? — спросив чоловік.
Оля лише кивнула, не піднімаючи очей.

Колеса прокотивІ тепер, коли вона закрила очі, відчула його теплу долоню у своїй, наче він був поряд і нікуди не пішов…